Визначення строку позовної давності при оскарженні прилюдних торгів

Визначення стороку позовної давності, особливості його застосування.

Позовна давність – це строк на протязі якого  зацікавлена сторона має право звернутися до суду для забезпечення права на судовий захист його  права та інтересу  з відповідним позовом.  

Загальний  строк позовної давності  визначається статтею  257 Цивільного кодексу України та становить 3 роки, такий термін вважається Законодавцем, як максимально збалансований і, враховуючи можливість поновлення пропущеного строку позовної давності в наслідок поважних причин , що передбачено частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України можна об’єктивно вважати, що  інтереси всіх зацікавлених сторін на право скористатися інструментами судового захисту є  достатньо захищеними.  

Проте зважаючи на різноманітність та  складність правовідносин, що виникають/можуть виникати в українському правовому полі, законодавцем встановлена можливість спеціальної позовної давності, строк якої зокрема в 1 рік встановлені частиною 2 статі 258 Цивільного кодексу України  в випадках: 

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 ЦПК);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 ЦПК);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728  ЦПК);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття  925 ЦПК);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 ЦПК);

8) про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Також Законодавець не обмежується встановленням строків спеціальної позовної давності виключно в Цивільному кодексу України, залишаючи згідно ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України можливість для  регулювання строків на судовий захист через встановлення спеціальної позовної давності окремим Законом, яка  може бути скорочена, або більш тривала порівняно з загальної  позовною давністю. До спеціальної позовної давності відноситься  строк на судовий захист при оскарженні результатів прилюдних торгів з реалізації предмета  іпотеки, який передбачений статтею 48 Закону України «Про іпотеку»  терміном  3 місяці з моменту проведення прилюдних торгів.  

Зазначений термін є надзвичайно коротким і на перший погляд звужує право особи на судовий захист, передбачене ст. 55  Конституції України, положення якої гарантують судовий захист  прав та свобод людини та громадянина, проте  проте його характеристика  не буде об’єктивною без узагальнення процесуальних дій та правовідносин, що виникли на момент закінчення прилюдних торгів з реалізації предмету іпотеки. 

Законом передбачене достатньо складне нормативне регулювання взаємовідносин Кредитора та Боржника в правовідносинах, що виникають з договору іпотеки, та відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону: у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання — звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.     Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Проте слід зазначити, що положення  ч. 1 ст. 12 цього Закону не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. 

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею  37 Закону України «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними. Особливою є процедура звернення стягнення на предмет іпотеки через винесення рішення про реалізації предмета іпотеки, передбачене статтею 39 Закону України «Про іпотеку», при цьому Законодавцем встановлені особливості винесення такого рішення, так   в такому судовому рішенні обов’язково зазначаються: 

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку»;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Таким чином, Законодавець фактично встановлює  для Суду  необхідність проведення певних процесуальних дій, з метою отримання достатньої кількості даних необхідних для ухвалення правомірного рішення. Сторони в цьому процесі не обмежені в захисті власних прав, в тому числі в судовому порядку  шляхом відокремлених процесуальних дій. 

Тобто  на  момент отримання судового рішення, яке  набрало чинності, сторонами пройдено досить складний  та довгостроковий процес, фіналізацією якого є процедура реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.  Сама ж процедура реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів регулюється статтями 41, 43,  45, 46, 47, 48 Закону України «Про іпотеку», та   Наказом  Міністерства юстиції України  «Про затвердження порядку реалізації арештованого майна» №2831/5 від 29.09.2016 року. Узагальнюючи норми вказаних нормативно-правових акті приходимо до висновку, що  на даний  момент прилюдні торги х реалізації предмету іпотеки можуть відбуватись виключно в формі електронних торгів( аукціону), хоча згідно вимог ст. 41 Закону України «Про іпотеку» теоретично можуть існувати і інші формати реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах, не виключно в форматі електронно аукціону. 

   Згідно частини  1 статті 43 Закону України «Про іпотеку» торги відбуваються на протязі двох місяців з дня одержання заявки державного виконавця Організатором прилюдних торгів на їх проведення.  Згідно  п. 3 розділу ІІІ  Порядку реалізації арештованого майна шляхом, затвердженого Наказом  Міністерства юстиції №2831/5 від 29.09.2016 року   внесення Організатором лоту в електронну торгову систему здійснюється на третій день з моменту отримання Заявки на реалізацію від державного/приватного виконавця.  Відповідно до п 2 розділу VII Порядку реалізації арештованого майна шляхом, затвердженого Наказом  Міністерства юстиції №2831/5 від 29.09.2016 року   проведення електронних торів з реалізації предмета іпотеки складає не менше 30 днів, тобто фактично електронні торги відбуваються на 31 день з моменту внесення Заявки в електронну торгову систему. Таким чином на практиці загалом процедура підготовки та  проведення електронних торгів з реалізації предмета іпотеки є ще меншою за строк передбачений Законом України «про іпотеку» та складає не більше як 33 дні з моменту подачі Організатору заявки про реалізацію предмета іпотеки. 

Згідно правового висновку Верховного суду України по справі  6-1884цс15 від 18 листопада 2015 року  - головна умова,  яка повинна бути встановлена судами, при оскарженні результатів прилюдних торгів, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а саме тому окрім порушення норм Закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав та інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Отже враховуючи зазначене, позивач має довести, що:  

1.  Відбулось порушення вимог законодавства при проведенні прилюдних торгів.

2. Ці порушення вплинули на результати торгів.

3. Законні інтереси позивача порушені під час торгів;

Як ми бачимо згідно вищевикладеного, процедура проведення прилюдних торгів з реалізації предмету іпотеки  здійснюється в досить обмеженому часовому проміжку і має обмежену кількість підстав для ї скасування – визнання прилюдних торгів недійсними.  Таким чином Законодавець, враховуючи  особливості регулювання правовідносин в сфері іпотечних договорів визначив скорочений строк позовної давності з метою досягнення оптимального балансу між сторонами прилюдних торгів – Боржником, Кредитором, та учасником прилюдних торгів, з одного боку залишаючи сторонам можливість оскарження спірних правовідносин, і з іншої сторони не даючи можливість використання право судового захисту в якості інструменту маніпуляції та затягування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.