Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
21.11.2018 19:38

Огляд судової практики з питання припинення дії поруки

У сучасній сфері кредитно-боргових відносин для поручителей важливим питанням залишається припинення поруки на підставі ст. 559 ЦК України.

Наведеною статтею Цивільного кодексу України передбачено декілька правових підстав для припинення поруки, а саме:

1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч. 1 ст. 559 ЦК України);

2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем (ч. 2 ст. 559 ЦК України);

3. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника (ч. 3 ст. 559 ЦК України);

4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Стосовно правильного тлумачення ч. 1 ст. 559 ЦК України на підставі дослідження обставин справи за позовом поручителя про припинення поруки на підставі зміни основного зобов'язання без його згоди, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, Верховний Суд у Постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/7389/17 прийшов до наступних висновків: “Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; встановлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо”.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-3176цс15, від 23.12.2014 у справі № 3-196гс14, від 20.02.2013 у справі № 6-172цс12, від 21.05.2012 у справі № 6-18цс11, від 10.10.2012 у справі № 6-112цс12.

Досить цікавою з точки зору правозастосування є Постанова Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №  910/23452/17, у якій зазначено наступне: “Водночас Суд звертає увагу, що сама лише зміна умов щодо збільшення періоду нарахування процентів за користування кредитом не є достатньою підставою для висновку про збільшення обсягу відповідальності поручителя за таким зобов'язанням в разі наявності одночасної зміни умов щодо процентної ставки за користування кредитом в бік зменшення, зменшення розміру неустойки тощо. У такому випадку фактична наявність чи відсутність збільшення обсягу відповідальності поручителя підлягає встановленню на підставі повного і всебічного з'ясування всіх обставин справи з дослідженням поданих учасниками справи доказів”.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13 наведено наступне: “Згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни”.

Разом з цим у Постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 640/9083/16-ц висловлено наступну правову позицію: “Згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, висловлена шляхом підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить частині першій статті 559 ЦК України”.

Аналізуючи вказані Постанови в контексті застосування ч. 1 ст. 559 ЦК України, можна дійти до наступних правових висновків:

1. До змін основного зобов’язання, які потребують погодження поручителя, відносяться зміни, що призвели або можуть призвести в майбутньому до збільшення обсягу відповідальності поручителя. У разі, якщо поручитель надав згоду на внесення до кредитного договору умов, які визначають конкретні підстави, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника, це є достатньою підставою для зміни в майбутньому основного зобов’язання згідно погоджених умов в бік збільшення відповідальності поручителя без будь-якого додаткового узгодження. Збільшення обсягу відповідальності поручителя має бути реальним, саме з огляду на збільшення “матеріально-грошової” відповідальності поручителя, а не формальним з причин зміни певних положень кредитного договору;

2. Згода поручителя на внесення змін до основного зобов’язання повинна бути очевидною, що як правило, якщо інше не передбачено договором поруки, має бути зафіксовано у відповідній додатковій угоді.

Стосовно припинення поруки з підстав переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника, виникає питання, чи залишається порука дійсною у разі смерті боржника та викликаного об’єктивними причинами переведення боргу на спадкоємців боржника. Крім цього, протягом тривалого часу існувала правова позиція згідно якої майнова порука не припиняється у разі смерті боржника, а, враховуючи норми Закону України про іпотеку, продовжує існувати до моменту припинення основного зобов’язання. У нижчевказаних рішеннях Верховний Суд висловив свою позицію по зазначеним питанням.

Як зазначає Верховний Суд у своїй Постанові від 13 червня 2018 року у справі № 296/1509/16-ц, “Умовами договору поруки не передбачено і судами не добуто доказів згоди поручителя відповідати за зобов'язаннями спадкоємців боржника у разі прийняття ними спадщини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний і касаційний суди, дійшов висновку про припинення поруки за договором поруки № 11220078000/п”.

У Постанові Верховного Суду від 11 серпня 2018 року у справі  № 2-2519/11 наведено наступний правовий висновок: “У справі, яка переглядається, установивши, що майновий поручитель відмовилася відповідати за кредитними зобов'язаннями у зв'язку зі зміною боржника у цьому зобов'язанні, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання іпотечного договору припиненим з огляду на ст. 523 ЦК України”.

Стосовно правильного застосування положень Цивільного кодексу України в аспекті припинення поруки з підстав закінчення строку дії договору поруки звертаємо увагу на приведені судові рішення.

Постанова ВС у справі № 490/5224/14-ц: "Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). Суди установили, що укладеними між ПАТ «Марфін Банк» та поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_6 договорами поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється. З огляду на це суд правильно вважав, що умова договору поруки (пункт 5.1) про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя".

Постанова Великої палати ВС у справі № 408/8040/12: "З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку".

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net