Україна не готова до медіації

Зачіпаючи тему вирішення спорів, слід зазначити, що в Україні основним методом врегулювання спорів є судовий процес. До альтернативних методів, пересічний громадянин не звертається в силу необізнаності з даних питань та застарілих звичаїв. Одним з таких альтернативних методів є медіація. Для людини, що не має юридичної освіти слово «медіація», асоціюється із медіа простором, а слово «медіатор» це пластикова частинка для гри на гітарі.

Що ж таке медіація та хто такий медіатор?

Медіація – це процедура врегулювання наявного спору із залученням посередника, так званого медіатора, який направляє конфліктуючі сторони на раціональне вирішення спору із прийнятними наслідками для кожної із сторін. Медіатор є незацікавленою та неупередженою стороною що супроводжує процес медіації.

Перше професійне об’єднання медіаторів утворилося у 1973 році в США, даний факт підштовхнув інститут медіації до розвитку. Всебічне інформування про цей вид альтернативного вирішення спорів, велося ще з 80-х років двадцятого століття. На сьогоднішній день, в Сполучених штатах Америки, люди віддають перевагу процесу медіації, оскільки він:

а) швидший;

б) орієнтований на задоволення умов кожної із сторін.

Щодо України, 90% жителів не розуміють взагалі, що таке медіація, 8% вважають інститут медіації не досить розвиненим для надання кваліфікованої допомоги, 1,99% юристи із власною думкою, 0,01% медіатори, що здійснюють свою діяльність не на території України. Не здійснивши популяризацію даного процесу, законотворці вже провели свій законопроект крізь перше читання Верховної Ради України. Постає питання, для чого нам регуляція інституту, який фактично не має попиту у суспільстві?

Потрібно також додати, що під сумнівом залишається кваліфікація українських медіаторів. Прослуховування 1-річного курсу, на мою думку, не дає потрібних знань у даній сфері. Для всебічного вивчення медіації як науки, потрібні роки, адже в першу чергу, медіація це не юриспруденція, медіація це психологія людини.

Одним з головних недоліків медіації, як частини ринку послуг України є кваліфікація осіб, що проводять заходи з підготовки майбутніх медіаторів. Відкритими є питання щодо кваліфікації цих осіб, інформаційного та ресурсного забезпечення освіти медіатора. Також, з огляду на вищенаведені факти, постає питання:

Чи є сенс порівнювати рівень українського медіатора та його колеги, наприклад з США?

Відповідь, на мою думку, є однозначною.

Для запровадження інституту медіації, необхідно його популяризувати:

-       потрібно всебічно інформувати населення про існування такого методу, запроваджувати показові мастер-класи, лекції і т.д.;

-       створити центри навчання та атестації із залученням іноземних медіаторів, як незалежних членів комісії.

Відповідно до законопроекту «Про внесення змін до ГПК, ЦПК та КАС України» від 23.03.2017 року, громадянам надається можливість врегулювання спору за допомогою судді, в провадженні якого перебуває справа. Важливим аспектом такої можливості є період до розгляду справи по суті. Якщо сторони не дійшли до мирного вирішення спору, процес медіації вважається закінченим та справа щодо якої було використано медіацію, передається іншому судді на подальший розгляд. Такий алгоритм дій нівелює корупційну складову. Це нововведення дає можливість сторонам не доводити спір в судовому процесі до остаточного конфлікту. Узагальнюючи наведений вище законопроект, можна зробити висновок, що ці зміни є кроком до поліпшення обізнаності населення з питання медіації.

Але дивлячись на сьогоденні реалії та завантаженість судового апарату, зміни будуть ігноруватися самими суддями або якість надання послуг «судді медіатора» буде бажати кращого.