ТБ-Мамай

У 1983 р. політолог Бенедикт Андерсон, який викладав у Корнельському університеті (США) для відповіді на запитання чим є нація запропонував поняття «уявні спільноти». Тепер це поняття використовується для опису великих і відносно стійких груп людей, наприклад аудиторії медіа чи прихильників певного бренду або фанатів футбольного клубу. Оригінальна ідея полягала у тому така спільнота є: а) соціально побудованою б) люди відтворюють її у своєму сприйнятті,  сприймаючи себе як частину цієї групи. Від чіткості уявлення та інтенсивності відтворення певною мірою залежить стійкість групи, або принаймні – бажання приналежності до неї.

Ким уявляють себе українці і чого хочуть у майбутньому? На цю тему написано тонни текстів. Проте досліджень проводиться значно менше, адже із суб’єктивним сприйняттям працювати не лише методично складно, але й досить витратно. Український інститут майбутнього наважився і замовив таке дослідження  компанії «Нью Імідж Маркетинг Груп». В результаті співпраці виникла доповідь «Хто ми. Портрет українців очима українців», яка презентована громадськості 30 липня. Відразу скажу, що обраний метод мені видається ризикованим з огляду на схильність учасників групових опитувань давати соціально очікувані відповіді, а експертні висновки дещо генералізованими. Моя оптика антрополога підказує мені, що суспільство далеко не таке однорідне, як може показати навіть сотня фокус-груп, воно складається з окремих спільнот і все складніше і взагалі потрібно спостерігати поведінку людей, а не вірити їм на слово. Втім участь у стратегування із підприємцями однієї територіальної громади під Києво, що відбулося буквально у день презентації знову повернуло мене до мемів, якими оперували учасники опитування «Хто ми».

Якщо апелювати до категорії портрет, винесеного в заголовок, то вийшов щось на кшталт народної картинки «Козак Мамай». У музеях і приватних колекціях зберігаються сотні версії цього архетипного сюжету. Козак тут зображений одночасно і суворим воїном, і замріяним кобзарем, простодушним і хитромудрим. Він відклав зброю і відпочиває і про щось замріявся, чи просто релаксує але на дереві під яким він сидить схрестивши ноги нерідко зображують завішаних ворогів у вигляді бойових трофеїв. Перед ним окрім шаблі, рушниці і порохівниці люлька і штоф чогось міцного. Схоже він навіть не проти пригостити перехожого і про щось з ним потеревенити. Респонденти опитування теж гостинними вільнолюбними, миролюбними, але готовими при необхідності взяти зброю до рук. Ну або вшанувати героїв, які озброїлися раніше. Як і козак Мамай, українці з опитування не визнають над собою авторитетів. Вони сам собі закон і право, працьовиті, креативні, коли потрібно – хитрі. Але хитрість із цим ліричним героєм у тому, що він скрізь і ніде. Ніхто не знає його справжнього ім’я, адже Мамай – це нікнейм.

Але як і випадку мамя з картинок крізь ідилічний архетип пробивається питання чи не є все зображене просто його сном посеред білого дня,  так і у випадку мемів, яким оперують респонденти не обманюють вони самі себе?

Мем про трьох гетьманів періодично трапляється у висловах учасників фокус-груп і відтворюється громадах і політичних розкладах. Своїх гетьманів (закреслено – президентів) сучасні мамаї теж не дуже жалують. Але коли спробуємо з’ясувати за, що, то виявляється, наприклад, що Ющенка недолюблюють за те, що, мовляв, усе розвалив. Але з поля уваги (чи уяви) випадає те, що саме у 2005 – 2008 українська економіка показала зростання. Наприкінці 2008 рухнув Lehman Brothers і розпочалася світовий економічна криза. Ющенко не менше як характерник, якщо зміг обвалити американський банк, а не лише українську політичну систему. А от економічні успіхи другого строку Кучми приписуються «Даниличу». А от про те, що це Кабмін в той час очолював Віктора Ющенка усна історія замовчує. Такі її особливості. Але за цим усім – сприйняття президента як фігури сакральної і водночас жертовної. 

У засновника відеоарту Нам Джун Пайка є інсталяція, що складається зі статуетки Будди, який споглядає самого себе на екрані. Це метафора зануреності у щільний розчин нескінченного медіатексту. . Але якщо цей розчин застоюється, якщо картина світу не оновлюється  уява як ресурс ідентичності виснажується. Учасники опитування «Хто ми» і моєї стратегічної сесії видаються мені такиим ТБ-Мамаями, які втратили, або втрачають розрізнення між самонавіюванням і практикою.

 Що з цим робити – тема окремої розмови. Результати мене зачепили емоційно, змусили перечитувати, уточнювати, задавати запитання колегам. А це означає, що моїй уяві ближчим часом є чим зайнятися. А це означає, що метод є дієвим, і навіть не конче має бути досконалим для досягнення основної мети. І це дає шанс, що погляд наших мамаїв колись стане багатоканальним, зануреним не лише в екран, або в безодню внутрішнього світу, але й на неможливості, які є навколо і попереду.