Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
01.03.2019 22:18

Освітні виклики для майбутнього президента. Ч.4 Статус педагога

Експерт напрямку "Освіта" "Українського інституту майбутнього"

Політики часто апелюють до педагогів і грають на їх настроях, а що криється з теперішнім статусом педагога?

Індустріальний, конвеєрний по суті, принцип організації обов’язкової середньої освіти - лише один аспект проблеми. Не менш суттєвим є статус вчителя у суспільстві та його самооцінка. Як свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного GFK Ukrainе на замовлення ГС “Освіторія”  у 2017 р. 82% вчителів не задоволені своїм соціальним статусом; 44% киян висловились про те, що вчитель взагалі не є потрібним і ключовими у навчальному процесі. Проте, чим менше місто – то більше вчителя поважають, що більше місто, то статус вчителя нижчий. Портрет вчителя, власне вчительки, окреслений кількома медіа на основі опитування читачів і глядачів виглядає так: жінка в окулярах, який далеко за 40, строга і трохи втомлена; низька зарплатня часто не дозволяє їх бути стильною і доглядати за собою і вже тим більше – вкладати у свій фаховий розвиток.

За даними спільного соціологічного дослідження ГО “Едкемп Україна” і Міністерства освіти і науки України ’Навчати й навчатися: як і куди зростати українському вчительству”, що здійснювалося онлайн на початку літа 2018 року, 70,5% опитаних педагогів зазначили, що навчаються переважно “на території школи”; 87,7% опитаних українських педагогів ніколи не “зростали” професійно за кордоном. Причина банальна – недостатній рівень володіння англійською: виявляється, близько двох третин (!) осіб, які взяли участь у дослідженні, або взагалі нею не володіють, або володіють на початковому рівні чи рівні, нижчому за середній. Сприйняття інформації з україномовних або росіськомовних джерел віддаляє педагогів від розуміння тенденцій, що набувають поширення у світовому контексті. Зрештою це теж – про неспроможність, що її породжує система освіти і зокрема – педагогічна освіта та система перепідготовки вчителів. Зокрема, досвід реєстрації педагогів на онлан-курс, розроблений студією EdEra у рамках підвищення кваліфікації педагогів молодшої школи, показав, що у певної частини цих вчителів досі не було навіть власної електронної скриньки. А запитання, що надходили на службу підтримки курсу засвідчили загалом невисокий рівень цифрової грамотності педагогів.

Один з організаторів дослідження «Навчати й навчатися» Олександр Елькін доводить: «педагоги чудово розуміють: висока кваліфікація передбачає значні часові витрати, і 47,4% респонденток/-ів готові інвестувати ще більше часу в свій професійний розвиток. До речі, передусім вони готові рухатися в бік оволодіння іноземною мовою (44,9%), профілактики професійного вигоряння (42,6%) і оволодіння компетентностями зі створення нового освітнього простору (38,8%)». Щоправда, вкладати власні кошти у фаховий розвиток вчительство не готове. За підрахунками опитаних у межах дослідження осіб, у середньому, на підвищення кваліфікації витрачається приблизно 2295 гривень на рік (ідеться саме про власні гроші), і лише 18,5% педагогів готові збільшити такі інвестиції, а, наприклад, 66,2% уважають, що підвищення кваліфікації повинна повністю фінансувати держава.

Причини домінування патерналістських настроїв серед вчителів та певного відчуження від «засобів виробництва» слід шукати в умовах, в яких їм доводилося працювати до 2017 р. За нормативною базою і неписаними правилами, шкільний вчитель мав не лише виконувати програму, але викладати навчальний матеріал суворо за приписами районних методистів, завуча чи директора школи. Подібні правила гри  просто не залишали місця для  суб’єктності вчителя. Відповідно, ініціативні люди з відчуттям власної гідності та фаховими амбіціями  частіше за все виходили із системи. Іноді – йшли на компроміси. І лише окремі відчайдухи – наважувалися на власну гру або чинили спротив. 

Суттєвий відбиток на статус вчителя накладає те, що цей фах віднесено до категорії регульованих професій. Відповідно до закону України «Про систему професійних кваліфікацій» до регульованих належать професії, у межах яких «доступ до професійної діяльності, присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій регулюються спеціальними нормативними актами». На практиці це перетворюється у систему, де регламентовано майже кожен крок спеціаліста. Зокрема, до останнього часу вчителі не мали вибору де і як їм проходити обов’язкове підвищення кваліфікації. Цю функцію монопольну здійснювали Інститути післядипломної педагогічної освіти (ІППО). Новий закон України «Про освіту» декларує право вчителю самостійно обирати провайдера послуг перекваліфікації, але по факту це можна зробити знову ж таки лише через ІППО, які мають укласти угоду з незалежними провайдерами. Втім, ІППО  знаходять безліч причин і нормативних актів, щоби не робити цього і зберігати своє монопольне становище. МОН пропонує скласти перелік незалежних провайдерів і затверджувати його в КМУ але це породжує багато запитань. Зокрема: хто і за якими критеріями буде відбирати громадські чи комерційні організації до цього переліку.    

Щодо формату підтвердження кваліфікації. З 2019 року МОН вводить нову форму оцінки професійної спроможності педагога – сертифікацію. Поки ця процедура є добровільною і в подальшому може замінити чинну процедуру атестації. Положенням про добровільну сертифікацію передбачено тестування педагогів за методикою ЗНО, відвідання експертом новоствореної Держслужби якості освіти (ДСЯО) уроків цього педагога, та формування професійного портфоліо, куди вчитель може додавати обрані ним відео з уроку описи своїх методик та інші матеріали. Стосовно останнього нововведення тривають дискусії прихильників і противників. А от обов’язкові візити експертів ДСЯО на уроки – це елемент логіки інспектування, яка мала би відійти у минуле зі створенням ДСЯО. Проте посадовці МОН та афільованих з ним структур, схоже, мислять у категоріях контролю і презумпції винуватості, а не сприяння та презумції спроможності і відповідальності педагога.

Поки шкільний вчитель залишатиметься в домені регульованих професій, про академічну свободу, вряд чи доводиться вести мову. Ну а відповідальність за своєю природою дуже пов’язана саме зі ступенем свободи і довіри до вчителя. Отже, правовий статус педагога як такого, що підлягає централізованій регуляції і негласні або чи напівформалізовані правила за якими контроль вище за ініціативу, істотно впливає  на перспективи розвитку людей, які працюють у школі  і, більш того, виставляє певні ціннісні фільтри для тих, хто потенційно готовий піти вчителювати за власним покликанням. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net