Чи "скоординує" Мінюст поновлення Волкова?

Текст статт і російською мовою – ТУТ.

На початку липня Кабмін затвердив положення про Міністерство юстиції. Крім іншого, до завдань Мінюсту віднесено забезпечення координації виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Дієслово «координує» несе в собі якесь метафізичне наповнення, сенс нібито є, але в практичному сенсі робити начебто особливо нічого не треба, а формулювання «забезпечення координації» - це взагалі мрія будь-якого бюрократизованого функціонера-нероби.

Нагадаю, що з січня 2013 року рішення ЄСПЧ у справі «Волков проти України» залишається невиконаним, і, нарешті, в парламенті вигадали спосіб його виконання.

Так, 23 липня 2014 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя було розглянуто і рекомендовано Верховній Раді України прийняти проект постанови Верховної Ради України «Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року № 2352 на виконання пункту 9 резолютивної частини Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року» (реєстр. № 4298а від 17.07.2014 р.).

Проектом Постанови № 4298а передбачається виключити із постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року слова «Верховного Суду України Волкова Олександра Федоровича».

Таким чином, на думку народних депутатів України, можна буде виконати пункт 9 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» щодо поновлення заявника на посаді судді Верховного Суду України.

Той факт, що потрібно виконувати рішення Європейського суду з прав людини про поновлення судді Волкова О.Ф. на посаді є безумовним, тим більше, що й Комітет Міністрів Ради Європи постійно нагадує про це. Зокрема, у п. 1 рішенні від 7 березня 2014 року Комітет Міністрів в черговий раз закликав органи влади без подальшого зволікання забезпечити виконання зобов’язання щодо поновлення Волкова О.Ф. на посаді судді Верховного Суду України.

Однак видається, що спосіб, в який це пропонується здійснити, абсолютно не узгоджується із нормами Конституції України.

Зокрема не враховується той факт, що Постанова Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року № 2352, в яку пропонується внести зміни, не є нормативно-правовим актом, а є актом індивідуальної дії, спрямованим на реалізацію парламентом своїх повноважень щодо звільнення окремих посадових осіб.

На таку різницю вказує і Конституційний Суд України. Зокрема, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення від 23 червня 1997 року № 2-зп, «за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

Конституційний Суд України неодноразово вказував, що вичерпання правовою нормою своєї дії має наслідком втрату нею чинності (Рішення від 23 червня 1997 року № № 2-зп, ухвали від 1 жовтня 2002 року № 50-у/2002, від 21 листопада 2007 року № 48-уп/2007, від 15 липня 2009 року № 48-уп/2009, від 13 січня 2010 року № 2-уп/2010, від 27 січня 2011 року № 7-уп/2011).

Аналіз Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року № 2352 свідчить, що вона не містить загальні правила поведінки, тому є ненормативним правовим актом у розумінні Конституційного Суду України, є актом, який у зв’язку з його реалізацією вичерпав свою дію і втратив чинність.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні не вправі вносити зміни у свої акти, які втратили чинність.

Додатковим аргументом на користь висновку про те, що Верховна Рада України не вправі вносити зміни до постанови про звільнення суддів є також позиція Конституційного Суду України, викладена у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, де єдиний орган конституційної юрисдикції відзначив, що «ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання».

Враховуючи аналогічну правову природу ненормативних правових актів Верховної Ради України, можна констатувати, що такі акти також не можуть бути скасовані чи змінені Верховною Радою України після їх виконання.

З огляду на викладене, переконана, що будь-які спроби поновити Волкова О.Ф. на посаді судді Верховного Суду України шляхом внесення змін до Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року будуть суперечити Основному Закону України. Крім того, навіть у випадку прийняття подібного варіанту, відповідна постанова парламенту завжди може бути оскаржена до Конституційного Суду України, що підтверджує і правова позиція цього органу, викладена у Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002, згідно якої акти Верхової Ради України щодо суддів можуть перевірятися на предмет відповідності Конституції України за їх юридичним змістом та встановленій Конституцією України процедурі їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності (наявність конституційних повноважень, конституційність підстав призначення/обрання на посаду, звільнення з посади тощо).

Таким чином, у разі прийняття проекту Постанови № 4298а від 17.07.2014 р. Верховна Рада України зробить Волкову О.Ф. «ведмежу» послугу, оскільки в майбутньому таке рішення може бути визнане Конституційним Судом України як таке, що суперечить Конституції України.

Хоча видається, що в сучасних умовах порушення Основного Закону України народних депутатів взагалі не хвилює і остання надія на орган  формування та реалізації державної правової політики, який за щасливим збігом обставин також повинен забезпечити координацію виконання рішення ЄСПЧ.

По документах, що виносяться на розгляд парламенту, Кабмін за безпосередньої участі Мінюсту, готує свої висновки щодо доцільності та можливості їх прийняття. Цікаво чи впорається Мінюст з одним з своїх завдань «забезпечення координації» виконання рішення ЄСПЧ без порушення української Конституції?