"Паспорт у смартфоні": чи запрацює ідея?

Верховна Рада остаточно підтримала проєкт закону про внесення змін до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", яким передбачається юридичне визнання цифрових паспортів, поряд з паперовими та пластиковими документами. На сьогодні документ очікує на підписання Президентом України, а профільне міністерство вже заявило, що Україна стане першою у світі державою, яка дозволяє використанняцифрових паспортів нарівні з паперовими. У чому полягає новація, коли можна буде повноцінно використовувати електронний аналог паспорту та чи є ризики в реалізації такої ідеї – з’ясуємо далі.

Насамперед, з аналізу норм проєкту стає зрозумілим, що він має доволі рамковий характер, практично не встановлюючи конкретних правил використання таких “паспортів”. Так, документ надає визначення е-паспорта та е-паспорта для виїзду за кордон, передбачаючи, що формування останніх здійснюється за бажанням особи, а електронні копії е-паспорта і е-паспорта для виїзду за кордон можуть подаватися та застосовуватися у таких самих випадках, коли законодавством передбачено подання та застосування звичайних паперових копій. Крім того, встановлюються деякі обмеження щодо його застосування. Так, відсутня можливість його використання для перетину державного кордону України, крім випадків необхідності підтвердження особи громадянина України при в’їзді в Україну; в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї; в’їзду, перебування, проживання або пересування у межах прикордонної смуги, виходу у територіальне море та внутрішні води України. При цьому, забезпечення перевірки е-паспорта і е-паспорта для виїзду за кордон, що пред’являються громадянами України повинні будуть забезпечувати органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. 

Разом з тим, решту особливостей використання е-паспорта та е-паспорта для виїзду за кордон ще має встановити Кабмін. Серед них – порядок формування е-паспорта і е-паспорта для виїзду за кордон, їх електронних копій та їх перевірки органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами. Вже зараз можна прогнозувати, що особливо складним, з огляду на чи не найбільш ризиковий характер (з точки зору рейдерських загроз), буде встановлення можливості здійснення правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню, з використанням е-паспорта.

Беручи до уваги те, що закон набуде чинності вже з 23 серпня цього року, часу для розробки нормативної бази та забезпечення усіх органів та установ, які зобов'язані будуть приймати е-паспорт, достатньою кількістю відповідного обладнання – обмаль. Тим більше, враховуючи той факт, що з цього моменту кожен громадянин матиме право вимагати надання йому усіх послуг, які надаються органами державної влади, місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами та надання яких передбачає пред'явлення паспорта громадянина України також на основі е-паспорта. Беручи ж до уваги не зовсім вдалий досвід запровадження паспорта у формі ID-картки, який протягом тривалого часу українці не мали змоги повноцінно використовувати з огляду на відсутність в уповноважених органах та установах обладнання для зчитування даних, у цьому випадку також навряд чи обійдеться без подібних перешкод. Насамперед, враховуючи те, що необхідне обладнання наразі лише в процесі розробки.

Між тим, суспільство неоднозначно відреагувало на запровадження таких новацій. З одного боку, паспорт у формі ID-картки вже певний час є доступним у дотатку “Дія”, більше того, навіть у ході проведення місцевих виборів-2020 траплялися випадки, коли громадяни намагалися пред’явити паспорт з додатку та відверто не розуміли, чому комісія відмовляє у ідентифікації особи на його підставі. Тобто, частина суспільства, переважно, молоде покоління, має досить позитивне сприйняття застосування цифрових можливостей у спілкуванні з державою. Між тим, більшість громадян на сьогодні все-таки остерігаються ймовірного витоку даних та з недовірою ставляться до е-паспорта, передусім, з огляду на численні шахрайські дії, пов’язані з онлайн-кредитуванням та іншими ризиками. І, попри те, що Мінцифри наполягає на цілковитій захищеності даних, зокрема, й у випадку, що стосується е-паспорта та транзитному характері додатку, який не накопичує інформацію, а лише відображає чинні дані з державних реєстрів, навряд чи в сучасних умовах можна цілком гарантувати безпеку й абсолютно виключити ймовірність тих чи інших зловживань.

Не менш цікаво й те, що насправді низка країн світу у тій чи іншій мірі вже застосовують оцифровані паспортні дані, у тому числі, для голосування, як, наприклад, в Естонії, де, попри невелику кількість населення, така система задовольняє далеко не всіх. Якщо ж пригадати ініціативи щодо електронного голосування на виборах та референдумах (а ЗУ “Про Всеукраїнський референдум” саме вчора було підписано Президентом), перед нами постають також додаткові виклики як щодо нормативного врегулювання, так і щодо захисту даних. 

Водночас, наразі залишається невирішеним питання щодо запровадження можливості повноцінного застосування е-паспорта для виїзду за кордон, адже без укладання Україною двосторонніх угод з іншими державами його може бути використано лише для в’їзду в Україну. Видається, що такий шлях найменшого супротиву було обрано недаремно, адже міжнародні переговорні процедури є складним і довготривалим процесом, а тому швидких результатів для “паспорта в смартфоні” годі було б очікувати.

Таким чином, доводиться констатувати, що на сьогодні Україна перебуває лише на початку шляху зі встановлення безпечної, зрозумілої та ефективної системи застосування е-паспортів, а втілення задуму з повноцінного її запуску навряд чи відбудеться 23 серпня, скоріше, на цю пору стартує лише процес тестування системи на практиці, який продемонструє наявність технічних та нормативних прогалин, які потребуватимуть подальшого врегулювання.

Між тим, комплексне врегулювання цих та інших питань може стати основою для того, щоб Україна вже незабаром стала зразком для наслідування іншими країнами цифрових трансформацій у системі відносин "людина-держава" та мінімізації ризиків, пов'язаних із людським фактором під час надання публічних послуг.