Після розірвання шлюбу розбіглися в різні сторони так і не вирішивши юридично порядок користування спільним майном, що було придбане під час шлюбу, рахуючи його своєю особистою власністю?
Вирішивши відчужити таке майно, ви зіштовхнетесь з тим, що при посвідченні правочину щодо відчуження майна набутого під час шлюбу нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя.
Що ж робити, коли колишній чоловік/дружина такої згоди не надають?
Як варіант, співвласник майна може позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останнім права власності на все майно. Зазначене регулюються ст. 364 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 Цивільного кодексу України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 Цивільного кодексу України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди – спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне:
- чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом;
- чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі по справі;
- чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України;
- чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди – судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
З урахуванням наведеного, слід відзначити, що у разі звернення до суду з позовом про припинення права позивача на частку у спільному майні шляхом виплати йому компенсації та визнання права власності в цілому на майно за відповідачем, суд задовольнить позов лише в разі, якщо встановить, що з огляду на майновий стан відповідача, сплата позивачу компенсації не буде для відповідача надмірним тягарем.
Суди відмовляють у задоволені позову у разі якщо це призведе до порушення ст. 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, коли відповідач неспроможний сплатити позивачу грошову компенсацію за його частку в квартирі, а відсутність у нього коштів може призвести до примусового виконання рішення суду шляхом продажу квартири і відповідно позбавлення відповідача єдиного житла та права власності на дане житло, відповідач не давала згоди викупити у позивача його частку у праві власності, а примушувати його до цього є також порушенням його прав, оскільки законодавством не передбачено можливості набуття права власності у примусовому порядку, виплата компенсації частки позивача становитиме для відповідача надмірний тягар.
За таких обставин присудження за рішенням суду грошової компенсації частки позивача з відповідача, який сплатити таку компенсацію неспроможний та визнання за останнім всупереч його волі права власності на частку позивача є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншому співвласнику, що суперечить вимогам ст. 319 ЦК України, та принципу пропорційності цивільного судочинства та порушення розумного балансу приватних інтересів.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі N 371/1369/15-ц.
Отже, позитивне вирішення вказаного спору напряму залежить від майнового стану іншого співвласника та вартості частини майна, що відповідає частці позивача, що беззаперечно впливає на можливість задоволення позовів у справах такої категорії.
