Утримання непрацездатних батьків повнолітніми дітьми. Право чи обов’язок?

Значно рідше наголошується на обов’язку повнолітніх дітей турбуватись,  утримувати та матеріально забезпечувати непрацездатних батьків, що є відповідною компенсацією за любов та турботу надану дітям в дитинстві.

В нормальних умовах діти добровільно допомагають своїм непрацездатним батькам і турбуються про них, проте трапляються випадки коли батькам доводиться відстоювати своє право на належне утримання в судовому порядку.

Обов’язок повнолітніх дітей піклуватись про своїх непрацездатних батьків закріплено  статтею 51 Конституції України, яка знайшла своє відображення і в Сімейному кодексі України (глава 17 статті 202-206).

І тут необхідно врахувати такі моменти:

• повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ч.1 ст.202 СК України).

• якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає (ч.2 ст.202 СК України).

• дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків (ч.1 ст.204 СК України).

Також потрібно врахувати, що:

• обов’язок виплачувати аліменти батькам може бути покладено лише на повнолітніх дітей;

• потреба матеріальної допомоги полягає в тому, що батьки не мають можливості забезпечити своє гідне існування у зв’язку із відсутністю пенсій чи їх низького розміру, а також у зв’язку із відсутністю у них інших джерел існування;

• непрацездатними визнаються особи, які досягли пенсійного віку  та особи з інвалідністю (стаття 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).

Розмір аліментів на батьків визначається судом у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (ч.1 ст.205 СК України).

Розмір аліментів визначається в судовому порядку в залежності від матеріального та сімейного становища батьків та дітей. При цьому судом враховуються всі заслуговуючи на увагу інтереси сторін: непрацездатність батьків та їх потреба у матеріальній допомозі, матеріальне становище дітей, догляд дітей за батьками тощо. Також до уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність в батьків майна, що може приносити дохід тощо.

Таким чином, в кожному конкретному випадку суд враховує всі види заробітку чи доходу як дітей так і батьків. В залежності від цих обставин і визначається розмір аліментів. Суд має право встановлювати розмір аліментів повністю чи частково, як в твердій грошовій сумі, так і в частці від заробітку (доходу). На вибір способу визначення розміру аліментів можуть впливати різні обставини: мінливість і нестабільність доходу, проживання за кордоном, одержання частини доходу в натуральній формі тощо.

Разом з тим, аліменти, що сплачують діти на утримання своїх батьків, безумовно повинні забезпечувати достатній життєвий рівень та необхідні умови для існування. У випадку коли  тяжка хвороба, інвалідність або немічність батьків призвела до того, що вони потребують значних додаткових витрат, які не покриваються сумами сплачуваних дітьми аліментів, стаття 203 Сімейного кодексу України встановлює обов’язок дітей брати участь у додаткових витратах на батьків.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, судами повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі N 212/1055/18-ц, провадження N 61-2386сво19.

Не доведення належними та допустимими доказами факту потреби матеріальної допомоги виключає можливість застосування частини першої статті 202 СК України та покладення на дітей обов'язку утримувати свого батька/матір.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі N 640/919/17, провадження N 61-30295св18, та від 07 листопада 2018 року у справі N 400/1621/16-ц, провадження N 61-18661св18.

Отже, сам по собі факт непрацездатності батьків автоматично не зумовлює виникнення у дітей обов'язку їх утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги. У випадку потреби в матеріальній допомозі, батькам необхідно довести, що рівень їх доходів є не достатнім для покриття щомісячних витрат.