Договорняки, що зруйнували судову реформу Зеленського

Документи доводять: при перезапуску ВРП основні настанови Венеційки зігноровані. Роль іноземців у складі Етичної ради де-факто зведено нанівець. А судового захисту від сваволі, вірогідно, не буде.

Нещодавно українців і світ порадували новиною: один із бар’єрів на шляху до ЄС подолано. Вищу раду правосуддя оновлено.

Та вже перше голосування органу (стосовно Державної антикорупційної програми) засвідчило: глуха оборона чинних практик і корпоративних інтересів триває. У гірших традиціях попередників. Принципових зрушень годі очікувати. Тільки імітацію та бутафорію. Візіонерів у перезапущеній ВРП – рівно один.

Кількарічні зусилля реформаторів змарновані.

ВРП vs ЕР

У врядування суддів ВРП – ключовий орган. Без її висновків нікого не можна призначити на посаду, покарати дисциплінарно, звільнити чи відсторонити через притягнення до кримінальної відповідальності.

Напередодні повномасштабного вторгнення рф «суд над суддями» втратив повноважність. Більшість його членів вдалася до відставок, аби уникнути «чистилища» Етичної ради.

План реформи передбачав, що звільнені після перевірки членів ВРП місця, як і вже вакантні, посядуть ті конкурсанти, кого для обрання чи призначення схвалить новий орган.

Засновану восени 2021-го Етичну раду (ЕР) складають 3 національні та 3 міжнародні «арбітри».

Закон «Про Вищу раду правосуддя» (ст. 9-1) указував на осіб, відповідних критеріям фахової етики і доброчесності, з бездоганною діловою репутацією, високими професійними і моральними якостями, суспільним авторитетом.

Вітчизняний компонент «етички» визначила Рада суддів України. На верхні позиції списку РСУ включила Юрія Трясуна (суддю з Київського апеляційного) та Володимира Сіверіна («відставника» з харківського апеляційного госпсуду), чию порядність експертне середовище заперечує.

Доволі передового представника Верховного Суду Лева Кишакевича вважали «темною конячкою». Але здатним бути агентом змін.

ЕР швидко розробила й затвердила регламент і методологію своєї роботи. Почала вивчати досьє кандидатів у ВРП. Проблемні моменти з’ясовувала в режимі письмових запитів – відповідей.

Потім приступила до очних співбесід. Здійснювала їх з онлайн-трансляцією.

Морок заради безпеки?

З початком великої війни Етична рада перервала діяльність. А коли наприкінці квітня відновила, закрила від сторонніх очей співбесіди (вже дистанційні).

Із тих членів ВРП, які ризикнули бути оціненими, «забракувала» лише фігуранта «плівок Вовка» Віктора Грищука. Схвалення трьох інших неабияк спантеличило громадськість. Їхні переваги залишилися невідомими.

Тільки у рішеннях про непридатність членів ВРП чи конкурсантів, а також за наявності окремих думок (що траплялося лише тричі) ЕР наводить конкретику. У протилежних випадках – трафаретний набір загальних фраз. Тому неможливо зрозуміти, на які чесноти переможців варто рівнятися. Які їхні доводи переконали раду.

Оприлюднення записів усного спілкування відклали на «після війни» (коли воно вже нікому не буде цікавим). А письмові досьє, сформовані ЕР, публікувати й не збиралися.

Втаємничення процедур пояснюють мотивами безпеки для учасників і членів їх родин. При тому, що відео співбесід, проведених до 23 лютого 2022 року включно, зосталось у загальному доступі.

Чи можна вважати хоча б це рівністю умов для всіх, хто проходив «чистилище» – питання риторичне.

За законом на одну вакансію Етична рада має запропонувати не менше двох претендентів (інакше конкурс проводиться заново). Більше – можна. Та чомусь ЕР для кожного суб’єкта обрання членів ВРП формувала список мінімальної чисельності.

Рівно по 4 особи на 2 місця парламенту, всеукраїнській конференції прокурорів, з’їзду правників-науковців і викладачів вишів (заповнювати другу квоту з’їзд не став, скориставшись оскарженням Грищуком у суді свого визнання невідповідним і звільнення).

На 8 вільних місць із числа, закріплених за суддівським самоврядуванням, Етична рада висунула в акурат 16 персон.

Проведений профільними ГО аналіз фінальних списків наводить на думку, що і вітчизняні, і закордонні «етичники» керувалися не так реальною доброчесністю конкурсантів, як принципом «один від наших, другий від ваших».

Відтак громадськість щоразу отримувала нокаут. Адже, обираючи між «чистими» (чи близькими до них) і «нечистими», з’їзди неодмінно «помилялися» на користь останніх.

Виняток становила Верховна рада України. Проголосувавши за Миколу Мороза, науковця з невідомою позицією щодо проблем у судовій сфері, але поясненими на запити ГО статками, та Романа Маселка, грозу для недоброчесних суддів.

Адвокат Майдану пройшов завдяки неймовірній мобілізації суспільства. На його підтримку виступили ветерани війни, письменники, журналісти, мислителі, науковці, блоґери, музиканти, актори, викривачі корупції, правозахисники, адвокати, правники інших спеціальностей (багато з яких наразі є військовослужбовцями та волонтерами), прогресивні парламентарі з різних фракцій.

І я, звісно. Безкомпромісна боротьба пана Романа за чесні суди передбачала підтримку носіїв таких цінностей у суддівському середовищі. Юридичний та медійний захист тих, хто кинув виклик усталеній «корпоративній етиці», пішов проти течії, наражаючись на помсту системи. Зокрема, Сергія Бондаренка, Віктора Фоміна (на жаль, обидва вже у відставці).

Пост Романа Маселка 2016 року

До альтернативної пари схвалених ЕР кандидатів увійшли колишній інспектор ВРП та харківська суддя з доволі сумнівною репутацією й статками, відома приязню до неї очільника вертикалі судів адміністративної юрисдикції, а також як …викривач корупції.

Очевидна неприйнятність персони змусила Комітет з питань правової політики не рекомендувати Верховній Раді обирати її. Усупереч позитивному рішенню ЕР.

Сумніви «етичників»

Я теж претендувала у члени ВРП за квотою парламенту. Висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності отримала зовсім не через те, чим докоряють зазвичай суддям чи прокурорам.

Майна, що перевищує офіційні доходи, не маю. Правосуддям не торгую. Втручання у свою діяльність не допускаю.

«Обґрунтовані сумніви» членів ЕР викликали мої пости у Фейсбуці.

Перший критикував суддівське самоврядування – за підтримку голови суду, котрий чинив розправу наді мною. Роками переслідував за викриття корупційного злочину та участь в документуванні пропозиції за хабар винести судове рішення в інтересах мера Полтави Олександра Мамая.

Другий пост стосувався недружного із законами місцевого діяча. Потрапивши у залежність від деяких суддів нашого суду, той фабрикував доноси та заяви про мої міфічні злочини. Розміщував на належному йому сайті низькопробні пасквілі. Дійшовши до вигадок про пропагування суддею Гольник ідей Гітлера, створював потрібне інформаційне тло путінській пропаганді.

Заголовки на сайті «останній бастіон»

За обидва дописи мене намагалася покарати ВРП. Зрештою догану, оголошену за скаргою голови суду Струкова, скасувала Велика Палата Верховного Суду. Справу за жалобою «журналіста» Сікалова закрила Дисциплінарна палата ВРП – після зміни доповідача.

Письмові запити членів ЕР постів не стосувались. Узагалі. На співбесіді пан Трясун доволі маніпулятивно, перебиваючи, не даючи завершити думку, з’ясовував моє ставлення до рішень Великої та Дисциплінарної палат. Чому, скажімо, я не оскаржила останній з вердиктів? Хоча безглуздо було добиватися зміни формулювань у присуді на мою користь.

Закон дав право «етичникам» критично переглядати і не вважати наперед визначальними будь-які висновки чи оцінки національних або міжнародних органів.

Особливо прискіпливо вони мали поставитися до «спадку» від ВРП. Якій українське суспільство, державна влада та іноземні партнери висловили недовіру. Насамперед, за покривання нечистих на руку володарів мантій та за утиски чесних і принципових суддів.

Власне, це й зумовило потребу в ЕР, яка у ставленні ВРП до мене вздріла …критерій істини.

В обох рішеннях (і найвищої судової інстанції, і дисциплінарного органу) вказано, що мої дії авторитет правосуддя не підривали. Та ЕР з тих документів (усупереч їх кінцевій суті) доточила до власних умовиводів фрази про недотримання мною суддівської етики.

Вироблена Етичною радою «Методологія оцінювання відповідності» передбачає врахування істотності будь-якого порушення етики та доброчесності, коли за дрібні відступи від «стандартів» членів ВРП чи кандидатів не карають виключенням.

У моєму випадку, і не тільки, незначністю провини знехтувано.

Так, детектив НАБУ отримав негативний висновок на підставі двох доган. Погашених. Понад 10-річної давності. Часів роботи в районних прокуратурах. Його пояснень про цькування керівництвом прокуратури області та сваволю в застосуванні дисциплінарних стягнень ЕР не сприйняла.

Зрештою, з тих же, що й мене, мотивів «етичники» могли забанити і Романа Маселка. Як адвокат він теж притягався до відповідальності за пост у Фейсбуці. І в усіх дисциплінарних і судових процесах, де я захищала свої права та чесне ім’я, ми були опліч.

Гадаю, закулісні ляльководи розуміли: «кейс судді Гольник» відомий парламенту, хоча б за списком Катерини Гандзюк. Викидати ж із конкурсу відразу двох помітних кандидатів ризиковано – підірве реноме ЕР ще на старті. Спробували пропустити претендента з меншими шансами на успіх. Прорахувалися.

Зі стенограми засідання Комітету з питань правової політики 13 липня 2022 року

Підтримка Маселком судді, вже офіційно визнаної недоброчесною, суттєво ускладнила йому проходження профільного парламентського комітету. Тримався Роман гідно. Переконань не зрікся.

Віденська стратегія

Розправа наді мною стала холодним душом для Віктора Фоміна. Колишнього воїна-«афганця». Згодом голови суду, відомого своїми новаторськими підходами. Судді, який санкціонував проведення слідчих дій у кримінальному провадженні щодо незаконного збагачення ексголови ОАСК Павла Вовка. Розглядав гучні справи НАБУ і САП, виносив невигідні їх фігурантам рішення. Дозволив передати в управління державі арештоване майно Одеського аеропорту.

28 вересня Етична рада повідомила, що кандидат Фомін добровільно припинив участь у конкурсі.

Мотиви оприлюднив згодом.

Розповів про зневажливі репліки на співбесіді про його участь в обороні Києва та особисте життя від українських «етичників» (тих, хто втік подалі від війни й самоусунувся від виконання обов’язків на місяці).

І про попередні наради «у вузькому колі зацікавлених осіб», як не дати жодних шансів тим конкурсантам, котрі роками виборювали зміни в судовій сфері.

Допис судді Фоміна

Напередодні оприлюднення висновків ЕР самостійно знялися найбільш одіозні персони (одночасно – 12) з основної групи претендентів від з’їзду суддів. Такі як голова Ради суддів Богдан Моніч. Аби уникнути неминучих висновків про недоброчесність. Дати їм «світло» міжнародники ніяк не могли.

Вочевидь, спрацювала не інтуїція кандидатів, а витоки інформації. Організаційно й технічно діяльність Етичної ради забезпечує Державна судова адміністрація. РСУ розміщується в одній будівлі з нею.

На залаштункові домовленості щодо формування пулу фіналістів натякав і заступник глави Офісу Президента Андрій Смирнов: «Етична Рада, головою якої є діючий суддя Верховного суду, обирає кандидатами до ВРП 16 людей, 7 з яких є діючими суддями того ж Верховного суду»; «на 8 вакансій […] рівно по 2 кандидати на місце».

Загадку фрази посадовця «Це їх особиста справа, в якій країні проводити стратегічні сесії з обговорення висновків по кандидатах» розкрити легко. У соцмережах «спливла» програма спільного заходу Етичної ради та її секретаріату. Що відбувався на початку жовтня. Цілий робочий тиждень. У Відні.

У Відні, визнаному одним із кращих і найзручніших для життя міст, до якого легко добиратися, восени року минулого скупчилася чимала група українських віп-біженців.

Журналіст УП Михайло Ткач писав тоді: «У політичних та бізнесових колах наразі можна часто почути, що «у Відні – всі».

Було з ким радитися?

«Куратор судової мафії» схвалює?

Після Революції Гідності в столиці Австрії переховувався сам і забезпечував прихисток іншим утікачам Андрій Портнов. Заступник голови АП часів Януковича, відповідальний за добір «правильних» кадрів у суди всіх ланок і юрисдикцій. Творець сприятливого для уникнення покарань злочинцями Кримінального процесуального кодексу.

Повернувшись у 2019 році в Україну, темний геній розробив купу комбінацій для переслідування патріотів та власного реваншу. А переконавшись, що в мені йому спільниці не знайти, заходився торочити про неадекватність судді Гольник. Зокрема, через підтримку «вбивці» – Сергія Стерненка. Активіста, який пережив три замахи і зміг захиститися від нападників.

Знову Портнов виїхав закордон у червні 2022 року, через Закарпаття й Угорщину. Силовики йому перепон не чинили. Бо ж то у США з грудня 2021-го він перебуває під санкціями – за торгівлю впливом на суди та корупційні зв’язки з правоохоронним апаратом України…

Нещодавно «етичники» виписали негативний висновок прокурору Андрію Радіонову. «Обґрунтовані сумніви» (порівняйте з оцим) викликали: недекларування автомобіля – що був наданий СТО на час ремонту його власного; отриману прокурором безоплатно в 2005 році квартиру після приватизації продала його матір, тож відбулося штучне погіршення житлових умов, адже «він знову має право на одержання житлового приміщення» (цим правом співробітник Генеральної прокуратури дотепер не скористався і мешкає в орендованій квартирі); недекларування нерухомого майна – реєстрації у відомчому гуртожитку (де він жодного дня не проживав, не отримував ордеру на вселення, не укладав договору на користування).

Найперше ж у провину кандидату поставлено неетичну поведінку під час встановлення його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності. Що «підтверджує» низка висловлювань прокурора. Зокрема, таке: «Із запитань Етичної ради прослідковується очевидна упередженість у поєднанні з маніпуляцією термінами та нормативною базою».

Радіонов очолював групу прокурорів в одній зі справ стосовно Сергія Стерненка, після відмови підписати абсолютно необґрунтовану підозру був відсторонений. Дав свідчення, що генпрокурор Венедіктова та її заступник Симоненко чинили тиск на слідство, воно було неповним та упередженим. Сфабриковані матеріали кримінального провадження зливалися Портнову.

Сваволя і судовий «захист»

28 червня я відправила до Етичної ради звернення щодо перегляду рішення. З моєю участю, у цілковито відкритому режимі, з трансляцією та заключною промовою (якої була позбавлена при співбесіді). Тобто в суворій відповідності з нормами чинного законодавства і регламенту ЕР.

Вказала й на поверховість «висновків»: не досліджено зміст, причини появи «крамольних» постів, суспільну реакцію на них, не враховано суті актів, що регулюють позасудову поведінку суддів. Як і звичної для України практики безжальних і підступних атак на викривачів, інспірованих причетними до корупції високопосадовцями.

ЕР – орган колективний. Та я отримала одноосібну відповідь. Голова ради Кишакевич повідомив про неможливість «повторного оцінювання кандидатів», хоча саме такого я не просила.

Позов щодо визнання рішення ЕР протиправним і зобов’язання його перегляду я надіслала 18 серпня – Касаційному адміністративному суду (КАС).

На стадії відкриття провадження справа перебуває дотепер.

Спершу головуюча суддя зажадала додаткового обґрунтування причин запізнення з позовом.

Ексчлену ВРП Грищуку той самий КАС зволікання пробачив, адже спосіб оприлюднення рішень Етичної ради «унеможливлює відрахунок строку, з якого позивач мав дізнатися про порушення своїх прав». Та на мене цей висновок не поширили.

Після повернення з відпусток інших членів суддівської колегії (до якої увійшов і прихильний до харківської викривачки голова КАС Михайло Смокович) мою справу вирішили направити до окружного адмінсуду.

Велика Палата Верховного Суду постановила, що спір конкурсантів з ЕР усе ж підсудний Касаційному адмінсуду як першій інстанції. Водночас виснувала, забігши далеко наперед, що виключно члени ВРП вправі позиватися до «етички». Для кандидатів її рішення самостійних правових наслідків не створюють.

Погодився з тим не весь склад Палати. Постанова спричинила «парад думок». Двоє суддів заявили, що можуть і претенденти, але в окружних судах. Ще троє – що в КАС.

Як написали в окремій думці судді Власов, Гриців та Прокопенко, позиція вищої судової інституції позбавляє кандидатів у ВРП права на суд, суперечить нормам вітчизняного законодавства і міжнародним зобов’язанням держави. А фактична вказівка КАСу відмовити в прийнятті позову вийшла за межі розгляду апеляційної скарги щодо підсудності справи.

У подальшому троє з 12 суддів, які проголосували за постанову, вирішуючи подібні звернення інших апелянтів, змінили свої погляди (див. 1, 2). Отже розподіл думок щодо можливості позовів до ЕР склав 8 проти 9.

До більшості входить колишній очільник РСУ Олег Ткачук. Раніше у справах стосовно мене він вдавався до самовідводів (1, 2), бо задіяний був у врегулюванні проблем Октябрського суду Полтави. Тепер не став. Його ж попередниця на посаді в РСУ Валентина Сімоненко з тотожних підстав самовідвід заявила. І Велика Палата його задовольнила.

Голова ВС Князєв та голова ЕР Кишакевич під час робочої зустрічі з іноземцями

Сумнівною виглядає участь у виробленні позиції Палати щодо спорів конкурсантів з ЕР і голови Верховного Суду Всеволода Князєва, вихідця з судів адміністративної юрисдикції. Він – член ВРП за посадою, тож певним чином зацікавлений у формуванні комфортного для себе колективу.

Віденська сесія, проведена місяцем раніше, передбачала й «Підбиття підсумків на майбутнє щодо досвіду судового вирішення спорів проти ЕР».

Закономірно виникає запитання: чи виключно міркування законності та справедливості зумовили висновок 12 суддів Великої Палати, особливо згаданих вище?

Правники вже звернули увагу на взаємовиключні правові позиції Верховного Суду.

Щодо подібного за своєю суттю позову кандидата на посаду судді Конституційного Суду (він оскаржував те, що РСУ не рекомендувала його з’їзду суддів для обрання) колегія КАС постановила: такі рішення і висновки породжують для особи юридичні наслідки, «відповідають критеріям, які дозволяють віднести їх до рішень суб’єктів владних повноважень, а також підпадають під юрисдикцію адміністративних судів».

Вироблена у Відні стратегія докорінно змінила поведінку Етичної ради в суді.

Іще 3 жовтня 2022 року представник органу наполягав на підсудності справ за позовами кандидатів до ЕР Верховному Суду та необхідності дотримання міжнародних договорів, ратифікованих Україною: «кандидат, якого Етична рада вважає таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, має право на судовий захист».

30 січня 2023 року той самий представник ЕР заявив: «За висновками Великої Палати Верховного Суду ця категорія спорів загалом не підлягає розгляду в судах».

Недосконалий механізм

За законом рішення Етичної ради ухвалюються більшістю, чи й рівною кількістю голосів, але за умови підтримки хоча б двома міжнародниками.

Бажаний для суспільства результат ця модель гарантувала за переважання в складі ЕР доброчесних членів і від України. У протилежному разі – тільки за жорсткої протидії іноземців репрезентантам нашої судової системи. Із якнайретельнішою перевіркою пропозицій та висновків, що йдуть від «партнерів», нав’язаних Радою суддів.

Багатьох тутешніх реалій міжнародники просто не здатні осягнути.

Скажімо, у США учасник цивільного процесу поширив у соціальних мережах адресу мешкання федерального судді. Уже невдовзі чоловіка арештували, визнали винним в оприлюдненні інформації обмеженого доступу і засудили до 16 місяців в’язниці зі штрафом в $ 5000.

Сікалов неодноразово публікував мою повну домашню адресу, номер мобільного телефону. Відзняв заходи забезпечення безпеки, які здійснювала поліція після скоєного восени 2017 року нападу на мене. І теж виклав на своєму сайті.

Прокуратура відкривала за моїми заявами кримінальні провадження, але не розслідувала. Кілька разів я зверталася до ВРП. Орган, зобов’язаний боронити незалежність суддів, підстав для втручання не побачив. Натомість дав хід сікаловій жалобі. І мені приписав порушення етики.

Складно іноземцям уявити й ситуацію, коли практично весь колектив суддів (хто крадькома, хто відкрито) пособляв голові суду, відомому своїми «зашкварами», гнобити мене. Переобирав порушника законів своїм керманичом, попри прямі заборони робити те понад два строки поспіль. Ігнорував рекомендації Ради суддів України.

А заступниця керівника апарату суду, вислужуючись перед свавільним «шефом», підробляла документи, рятуючи від покарання його і намагаючись потопити мене.

Усно та письмово я повідомляла ВРП про ці факти, публікувала фальшивки у ЗМІ.

Ігноруючи протести громадськості, «суд над суддями» дав Черняєвій необхідні рекомендації, а президент Зеленський призначив суддею Карлівського райсуду Полтавської області.

Нещодавно шановану колегами «жрицю Феміди» обрали делегаткою на позачерговий з’їзд, доручили обирати членів ВРП. Потім голова Верховного Суду Князєв у порядку відрядження перевів до рідного їй Октябрського суду.

Громадянське суспільство готове було допомогти іноземцям знайти правильні орієнтири. Аби не потрапити в залежність, ті відмежувалися. І стали заручниками секретаріату Етичної ради, виплеканого у стінах РСУ / ДСА.

Війна зробила неможливими приїзди міжнародників в Україну, безпосередню роботу з документами, моніторинг ЗМІ, контакти з незаангажованими місцевими експертами. Плюс шок від злодіянь агресора – він породив у багатьох, не тільки ідеалістів, але й реалістів, сподівання, що масштаб загроз примусить і найзухваліших корупціонерів стати іншими.

Умови для маніпулювання інформацією, а отже й думками іноземців, зросли стократ.

Схоже, саме Лев Кишакевич зробився таким собі «троянським конем». Імпозантність голови ЕР розслабила міжнародників і дозволила переконати в єдності й чистоті намірів усіх членів органу та його апарату.

ЕР і ЗМІ

Реагування на заяви профільних ГО (1, 2) з приводу перших сумнівних кроків, закритості, невмотивованості рішень ЕР не було взагалі. Як і на заклики до відставки всіх членів органу. Їх відомий журналіст Олег Сухов з огляду на очевидне фіаско реформи опублікував англійською мовою у Kyiv Independent ще в липні 2022-го.

Місяцем пізніше з’явився спільний допис голови ЕР Лева Кишакевича та його заступника Ентоні Хупера з абстрактними фразами «про професіоналізм та глибоку аналітику, про системну роботу, в якій багато рутини і не завжди є місце надмірній публічності», «спроможність приймати виважені рішення без жодного впливу чи популізму». Та обіцянками досягнути «результат, якого від нас так очікує суспільство», довести «розпочате до кінця».

Між тим критика ЕР пролунала і з табору доволі поміркованих правників-науковців та експертів (зокрема, через формалізм висновків стосовно мене та детектива НАБУ, неврахування контексту й «істотності» порушень та ступеню деформації судової і правоохоронної систем України).

Комунікаційною активністю членів ЕР, згідно з віденською стратегією, відзначився жовтень. Спершу благосними реляціями у провідних українських ЗМІ «вистрілили» всі міжнародники.

Колишня генпрокурорка Естонської Республіки Лавлі Перлінг – на NV.UA: «найголовніше – це люди. Розумні та чесні, енергійні та мотивовані. Тільки їм під силу змінити систему».

Cуддя Апеляційного суду Англії та Уельсу у відставці сер Ентоні Хупер – на Цензор.НЕТ: «ми абсолютно точно не думаємо про кількість кандидатів. Будемо рекомендувати лише тих, хто абсолютно точно відповідає критеріям доброчесності й професійної етики»; «британська судова система може перейняти досвід України. Прозорість, чітке використання стандарту наявності обґрунтованих сумнівів, письмові запитання, трансляція співбесід».

Суддя Верховного суду штату Массачусетс (США) у відставці Роберт Корді – на LB.UA: «всі члени Етичної ради, яка складається з українських та міжнародних експертів, працюють пліч-о-пліч для того, щоб обрати кращих із кращих»; «якщо її [ВРП – Л.Г.] члени відповідатимуть високим професійним та етичним критеріям, то вони, у свою чергу, більш ймовірно гарантуватимуть їхнє дотримання усіма суддями, зокрема, та формуватимуть нульову толерантність до корупції у їхніх рядах».

Завершив парад звітів Лев Кишакевич – на УП: «На сьогодні увесь склад Етичної ради працює як єдиний механізм, на максимальних обертах. Щоденною наполегливою працею ми нівелюємо будь-які скептичні сумніви щодо можливості ефективної співпраці українських та міжнародних членів Ради».

Докази на користь «конспірології»

То можливо, у роботі «етичників» дійсно все гаразд, а я піддалася впливу образ, чуток і підозр?

Навчена досвідом провокацій проти мене, перед співбесідою я скористалася правом ознайомлення з документами, зібраними ЕР.

Потім, намагаючись для подачі позову отримати належним чином завірене рішення стосовно себе, звернулася з проханням: надіслати копії всіх матеріалів щодо мого оцінювання, які надавалися членам Ради – українською та англійською мовами.

Порівняння того, що було до і стало потім, спантеличило.

«Випарувалися» схвальні відгуки про мене – загалом вісім. Їх подавали до ЕР через електронну форму мешканці Полтави, Києва, Івано-Франківська, Мукачево, Маріуполя (лише одного з них знаю особисто, ще двох – через Фейсбук).

Зникла й одна зі скарг, що унаочнювала організованість вкиду проти мене. З різницею в 2 дні звернення, тексти яких збігалися слово в слово, до ЕР направили ГО «Об’єднання «Самопоміч Дарницького району м. Києва» та «Міжнародний антикримінальний альянс».

Діячі зі столичних ГО закидали мені «фото з підозрюваним у вбивстві людини активістом Стерненком» і пост на його підтримку, участь у заходах організації «Центр протидії корупції», яка «фінансується із-за кордону», і те, що «раніше кандидат висувалась на посаду члена ВРП за квотою парламенту від фракції «Голос», у чому вбачали невідповідність «критерію політичної нейтральності».

Зберіглася в досьє ламентація близького до Сікалова голови «Народної ради міста Полтава» (не знала, що є й така ГО). Про мою поведінку, що «суперечить елементарним нормам суспільної моралі».

Зникли як письмові запитання, так і відповіді, щодо мого навчання в Національній школі суддів, наших із чоловіком рахунків у банках, обставин придбання сином квартири в новобудові у Василькові та бувшого у вжитку Reno Megane, а також його власних заощаджень.

І ще низка документів.

Істотно було обкарнано біографічну довідку.

З довідки щезла вся істотна інформація. Про затяжний конфлікт із мером Мамаєм. Міжнародне визнання моєї діяльності як судді та викривача корупції. Відсутність компромату.

Головне ж, у досьє не виявилось ані постів, що поставлені в провину «порушниці етики», ані пов’язаних із ними рішень Великої Палати Верховного Суду та Дисциплінарної палати ВРП. Навіть українською, не кажучи вже про переклад для іноземців.

Співбесіду я проходила торік 23 лютого. Висновок про мою невідповідність розміщений на сайті Етичної ради 25 червня. Певно, за чотири місяці, насичені трагічними подіями, забулося чимало.

Виходить, поважним міжнародним експертам підсунули тільки тенденційно підібрані цитати. Котрі підтверджували безпричинні нападки якоїсь нічим непримітної судді на колег і окремих громадян.

Обіцянки – цяцянки

5 травня 2021 року Венеційська комісія та Генеральний директорат з прав людини та верховенства права Ради Європи розробили Терміновий спільний висновок про законопроєкт щодо створення Етичної ради.

Поміж іншого документ указував на «гостроту ситуації», необхідність «цілісного підходу до реформування судової влади в Україні», надзвичайну важливість правильної послідовності дій. Та застерігав: «Судова реформа, яка не вирішує проблему функціонування ВРП та доброчесності її членів, приречена на провал».

Венеційка та Директорат фіксували готовність української влади формувати вітчизняну складову Етичної ради за діяльної участі міжнародних організацій (цього не сталося).

Давали практичні поради щодо засад «оцінювальної» діяльності ЕР. Наприклад, відкидали доцільність вибраковування учасників «за дрібні правопорушення, включаючи незначні порушення правил дорожнього руху». ЕП мала застосовувати принцип пропорційності.

Якщо ж ухвалюється рішення щодо невідповідності, Етична рада зобов’язана передати свої висновки НАЗК та НАБУ «для подальших дій, щоб визначити доцільність заходів кримінально-правового характеру» (нагадаю вся моя «недоброчесність» – Фейсбук, а з антикорупційними органами я завжди по один бік барикад).

Водночас говорилося, що ЕР не повинна «ранжувати за принципом доброчесності» учасників, це «створює ризик свавілля». Її завдання – надавати «органам, що обирають (призначають) членів ВРП, список усіх кандидатів, які відповідають критеріям професійної етики та доброчесності».

Не згоджувалися Венеційка та Директорат з наміром узаконити «включення до списку вдвічі більше рекомендованих кандидатів від кількості вакантних посад» членів ВРП. Замість цього «Етична рада повинна створити загальний пул кандидатів, з якого органи, що їх призначають, можуть відібрати кандидатів. Цей список повинен включати всіх кандидатів, які відповідають критеріям професійної етики та доброчесності».

Нарешті, «Під час онлайн-зустрічей представники української влади зазначили, що відповідно до законодавства будь-який публічний акт може бути оскаржений. Це означає, що рішення, внаслідок якого кандидат припиняє участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя, або яке встановлює невідповідність члена ВРП критеріям етики та доброчесності, може бути оскаржене в суді» (як бачимо, серйозні проблеми виникли і з цим).

24 жовтня 2022 року Венеційка та Директорат оприлюднили Короткий спільний висновок. У ньому підкреслили: «У світлі нападу Росії на Україну зрозуміло, що замість цілісних реформ, за які Комісія виступала протягом багатьох років, проводяться лише часткові реформи».

Та загальні вимоги залишилися в силі:

«Участь суддів та інших членів у ВРП засноване на припущенні, що вони привносять в неї доброчесність, незалежність і компетентність. Діяльність ВРП та її здатність виконувати свої завдання залежать від особистих якостей її членів».

«Незалежність судової влади порушується de facto, якщо вищий орган судової адміністрації складається з осіб, яким бракує доброчесності».

«Авторитет судової влади може бути збережений лише в тому випадку, якщо (а) правова система створить належні механізми для забезпечення того, щоб кандидати не призначалися суддями, якщо вони не мають необхідних компетенцій або не відповідають найвищим стандартам доброчесності; і (б) судова система очищається від тих, хто визнаний некомпетентним, корумпованим або пов’язаним з організованою злочинністю».

Чи спроможна новопостала ВРП реалізовувати вказані принципи?

«Бунт» міжнародників

За даними Дмитра Вовка, радника Проєкту ЄС «Право-Justice», тривалий час ЕР ухвалювала рішення одноголосно.

Порушився загальний «одобрямс» 1 листопада. Міжнародники провалили Івана Котубея, очільника Мукачівського міськрайонного суду. Але рекомендували Любомира Винара з Олевського райсуду Житомирщини, тривалий час переслідуваного головою суду та ВРП.

«Етичники» від РСУ відреагували окремими думками: першого виправдовували, другого засуджували. Закономірно, що Винара з’їзд суддів «прокатив».

20 січня 2023 року за квотою прокурорів іноземці дали схвальний висновок Геннадію Д’яковському, прокурору з м. Дніпра. Подібно до детектива НАБУ (забракованого всім складом ЕР) колись його як керівника місцевої прокуратури притягували до дисциплінарної відповідальності. Дослухавшись до пояснень учасника, міжнародники визнали, що це не є істотним порушенням правил професійної етики.

Українці в спільній окремій думці нагадали колегам попередню «слабкість». Ще й повчили: «різна оцінка дій кандидатів за схожих обставин порушує формування практики Етичної ради на засадах її сталості та впливає на її авторитет».

Хотіли як краще

Параліч ВРП в умовах війни породив нові виклики. Істотно ускладнився процес кримінального переслідування корупціонерів та колаборантів у мантіях. Узяти їх під арешт без згоди ВРП неможливо.

Гострими є проблеми переведення суддів з тимчасово окупованих територій в інші суди, відновлення мережі судів на звільнених землях. Удосконалення й поширення дистанційного судочинства. Фінансування потреб системи.

Оформити відставку не могли навіть судді, які досягли граничного віку – 65 років.

Раніше за ВРП зазнала розпуску Вища кваліфікаційна комісія суддів України, відповідальна за кар’єрне просування чинних суддів та добір нових (вакантні наразі – кілька тисяч посад). Конкурс до ВККС триває. Остаточний список переможців затвердить ВРП.

Розгляд дисциплінарних скарг зупинився в липні 2021-го (накопичено їх вже під 10 тисяч). Законодавець установив, що обґрунтованість нарікань на суддів з’ясовуватиме Служба дисциплінарних інспекторів. Створити цей автономний підрозділ мусить сама ВРП, відібравши його персонал на конкурсі.

Прагнення якомога швидше відродити конституційний орган змусило багатьох, попри негаразди в роботі Етичної ради та суб’єктів обрання членів ВРП, миритися з відступом від процедур. Вдавати, що все йде за планом.

Скажімо, констатувати: із 16 осіб, рекомендованих з’їзду суддів, тільки до чотирьох суспільство не має претензій. І сподіватися на диво, що саме вони будуть обрані.

Впливав і страх, що з’їзд узагалі зірве судову реформу, а з нею євроінтеграцію, не призначивши всіх членів ВРП за своєю квотою.

Грішили тим і ГО судово-реформаторського та антикорупційного спрямування, і зорієнтовані на їхні меседжі закордонні структури.

Тепер зітхають: «які в цієї ВРП з таким складом будуть рішення і як далеко ми з ними на шляху євроінтеграції зайдем»?

Тим часом протилежний табір радіє недотриманню норм.

З’їзд представників юридичних вишів та наукових установ, що відбувся в серпні 2022 року, мав визначатися більшістю від 102 обраних делегатів. За члена ВРП проголосували 37 делегатів із 62, які прибули на форум.

Восьмого члена ВРП на з’їзді суддів визначили в третьому турі голосування. Тоді як закон передбачає тільки повторне голосування.

Допоки не відбудеться обрання ще кількох членів вразливими залишатимуться рішення, ухвалені теперішнім складом ВРП. Орган є повноважним за умови обрання (призначення) щонайменше 15 осіб. Наразі у ВРП є 14 обраних/призначених членів + приналежний за посадою голова Верховного Суду.

Відтак кожний звільнений з суддівських лав пройдоха може заявити про неконституційність «суду над суддями». Іти до Європейського суду з прав людини – скасовувати рішення ВРП, створеної з порушенням закону. Ще й компенсацію отримувати. Коштом держави України.

Що робити?

Перебіг процесу перезапуску ВРП показує: судова система переграла своїх опонентів і відновила статус-кво. Дискредитовані реформа, Етична рада, критерії оцінювання, участь іноземців у конкурсних комісіях.

Міжнародники спробували ізолюватися від українського соціуму інформаційно, працювати без постійного зворотного зв’язку щодо власних дій та учасників. Зазнали поразки.

ВРП зразка 2023 від колишньої відрізняють тільки обличчя. При тому, що в кінцевому підсумку саме від ВРП залежатиме якість суддівського корпусу, котрий невдовзі має поповнитися на третину. Упродовж наступних десятиліть змінити його буде практично неможливо.

Одинаки-донкіхоти без коня та вірного Санчо Панси потрапляли до ВРП й раніше. Та в колективному органі правила встановлює більшість.

Всесилля структур, у яких «судді, обрані суддями» мають визначальне слово, захищене Конституцією.

Висуванці системи роблять максимум можливого для її збереження. І далі так чинитимуть. Покінчити з теперішньою корумпованістю та очистити судову владу без істотного залучення недержавних інституцій не вдасться.

Тільки орган з широким представництвом компетентної та дієвої громадськості та незначною часткою суддів – з числа тих, кому довіряє суспільство, розблокує реформу.

Модернізувати Конституцію в умовах війни заборонено. Але напрямок подальших змін зрозумілий. Поки ж варто було б запровадити своєрідну «патронатну службу» для ВРП.

Наостанок – про «особисте».

Сподіваюся дочекатися реальної, комплексної, ретельно продуманої реформи судової влади. А поки продовжую викривати вади системи, наживаючи собі нових впливових ворогів.

І боротися за своє чесне ім’я.

Надто багато довелося пережити, щоб дозволити заплямувати себе тавром недоброчесності будь-кому. Чи то трясунам від РСУ, чи то поважним іноземним експертам. Яким не вистачило прозорливості й принциповості, аби не допустити маніпулювань із собою дозованою інформацією та хибними пріоритетами.

Пам’ятаєте сакраментальне – «Оцініть красу гри. Ми їх розвели, як кошенят»?