Голова Ради суддів України Олег Ткачук: слова і справи

Намагаючись зрозуміти, чим зумовлена заява очільника вищого органу суддівського самоврядування про тиск з боку Адміністрації Президента, натрапила на інтерв’ю, опубліковане в жовтні 2018 року.

Голова РСУ натхненно розповідав:

• «Важливо приїхати до суду, де трапився інцидент, аби якнайшвидше знайти його причину та вжити заходів».
• «Рада суддів опікується проблемами … попередження корупції в судовій системі».
• «Добросовісний і чесний суддя повинен відчувати підтримку всього державного механізму».
• «Кожний випадок тиску … має бути розслідуваний, особи, причетні до цього, мають бути виявлені й покарані. Ніхто не має права впливати, тиснути на суд, погрожувати суддям. Той, хто це собі дозволяє, має усвідомити невідворотність кари».
• «…суддівське самоврядування має забезпечувати і охороняти суддівську незалежність».

Усуціль правильні фрази. А що з діями?

* * *

Голова Октябрського райсуду Полтави Олександр Струков переслідує мене з 2015 року. За викриття корупційного злочину, пов’язаного з тодішнім мером Полтави Олександром Мамаєм і людьми з його оточення, серед яких і «юрист» із міліцейською освітою Олександр Ковжога, надзвичайно близький приятель Струкова.

Тривалий час РСУ «відморожувалася». Та в 2017 році нарешті заявила, що Струков є негідним і керівної посади, і звання судді.

Невдовзі, однак, керівництво органу змінилося. Пролунали перші тривожні дзвіночки.

РСУ не забажала відстоювати свою позицію перед Вищою радою правосуддя, котра єдина могла поставити крапку на кар’єрі Струкова.

У результаті одіозний член ВРП Павло Гречківський (обвинувачений в отриманні хабаря в 500 тис. доларів) задля порятунку керманича «октябрят» обвинуватив мене в порушенні норм суддівської етики.

А член ВРП Микола Гусак, який сам колись критикував рабську психологію частини суддів, побачив неймовірну крамолу в порівнянні їх з покірними вівцями і заборонив мені оскаржувати занадто м’яке стягнення, накладене на Струкова – сувору догану з позбавленням на 3 місяці доплат до чималого окладу (водії-пияки та аварійники, чиї справи на пару зі своєю заступницею невтомно розглядає голова Октябрського суду, розуміють: він би й без зарплатні «правосуддя» вершив, аби лише мантії не позбавили).

Нова верхівка РСУ не наважилася змусити «октябрят» виконати рішення попередників про необхідність усунення Струкова з керівної посади. Й у суді щодо оскарження ним цього рішення зайняла споглядальну позицію.

 Тим часом Струков, дещо принишклий на час розгляду його дисциплінарної справи у ВРП, відбувшись суто символічним для нього покаранням, з новим завзяттям заходився гнобити непокірну «колегу».

Довелося мені знову шукати порятунку в РСУ.

2 липня 2018 року відбулося засідання Ради суддів України. Останній пункт порядку денного стосувався Октябрського райсуду. Вирішували, чи треба здійснити повторну перевірку, адже конфлікт не вщухає. Більшістю голосів постановили: не проводити.

Я тоді писала:

«Порушення моїх прав з боку голови суду Струкова не усунуті.

Більше того, він пішов у наступ. Звільнено мою помічницю. Попри рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій Струков і не думає надавати мені відпустку за 2016 рік.

Про скасування наказів щодо свавільного зменшення мені розміру суддівської винагороди і мова не йде.

Головне ж – причина дій Струкова, яку не хоче зрозуміти суддівське самоврядування.

Я виступила викривачем корупційного злочину.

Фігурантами кримінального провадження виступають особи з оточення міського голови Полтави та безпосередньо мер Олександр Мамай.

І саме за це мені мстить Струков».

7 серпня 2018 року довелося публічно протидіяти спробі Струкова оформити мені прогул за участь у тематичному прес-сніданку для журналістів та громадськості, присвяченому судовій реформі (представники інших судів брали участь у заході, підтриманому USAID, без жодних проблем). Я попереджала:

«Якщо ж до мене знову будуть застосовані штрафні санкції, відповідальність за них ляже на:

• Вищу рада правосуддя, яка не спромоглася розібратися, хто нападник, а хто жертва, і фактично санкціонувала подальші репресивні дії Струкова,
• Раду суддів України (Олег Ткачук), яка рекомендувала суддям Октябрського райсуду усунути з керівної посади особу з низькими моральними, діловими та професійними якостями, однак проявила беззубість та не змогла домогтися виконання власного рішення,
• Державну судову адміністрацію України, котру я регулярно інформувала про безкінечні порушення моїх прав, зокрема і в частині неповної виплати суддівської винагороди, але отримую тільки відписки у відповідь.

За цих обставин єдиним засобом мого протистояння свавільним і незаконним діям Струкова (працівники апарату суду – лише маріонетки в його руках, що очевидно усім) залишається Facebook.

Тож рішення ВРП, яким мені винесено догану за один із постів, не зупинить мене.

У мене просто немає іншого виходу, ніж привертати до проблем судової системи увагу громадськості».

8 серпня я вказала ВРП та РСУ на маніпулятивне повідомлення прес-служби Октябрського райсуду, ніби до дисциплінарної відповідальності притягнута тільки я. Без жодного згадування голови суду.

Підлеглі Струкова вчергове знехтували прямою вимогою закону щодо оприлюднення інформації про покарання суддів (наразі догану, оголошену мені, скасувала Велика Палата Верховного Суду, а прес-служба приховує, що стягнення отримала вже й заступниця Струкова – Ганна Андрієнко).

12 листопада знову просила голову РСУ втрутитися.

За законом голова суду зобов’язаний сприяти іншим суддям у підвищенні кваліфікації та навчанні. Струков же, отримавши офіційне запрошення від Української Гельсінської спілки з прав людини відправити мене на семінар «Стандарти прав людини в практиці адвокатів та суддів» (відбір учасників здійснювався на конкурсній основі й практично всі витрати організатор брав на себе), відповів:

«тематика семінару не збігається з профілем діяльності судді»!??

Олег Ткачук не реагував. 14 листопада я написала про це та про чергові безчинства «октябрят»:

«Вочевидь, гостра «виробнича необхідність» полягає в тому, щоб я, суддя без повноважень, просто сиділа на своєму робочому місці та нічого не робила.

Тим більше, щоб не могла підвищувати свій фаховий рівень.

При цьому від мене знову приховують інформацію про навчання, що проводиться Національною школою суддів.

Я не була запрошена на останні збори суддів – вірогідно, там вирішували, кого делегувати на XVI позачерговий з’їзд суддів України».

Довелося згадати й дуже показову історію 2013 року:

«Тільки звернення Української Гельсінської спілки до Європейського суду з прав людини змусило Струкова розпорядитися, щоб жінку з важким онкозахворюванням, котре супроводжувалося ускладненням роботи серцево-судинної системи, перевели із СІЗО до спеціалізованого лікувального закладу.

Він залишався байдужим і до клопотань адвоката, і до звернень адміністрації СІЗО.

Навіть кілька випадків втрати підсудною свідомості під час засідань не зворушили серце «законника».

У причетних до цієї справи склалося враження, що, спостерігаючи за стражданнями жінки, суддя отримував задоволення».

3 грудня 2018 року ФБ-постом я додатково інформувала пана Ткачука, що надіслала до РСУ два звернення. Перше, від 30 листопада, – про конфлікт інтересів у діях Струкова:

«Факти, викладені в ньому не потребують, додаткових перевірок і підтверджуються доданими мною документами.

Хотілося б, щоб вищому органу суддівського самоврядування вистачило принциповості та волі для очищення суддівських лав.

І з розглядом цієї моєї заяви не станеться так, як минулого разу – тобто ніяк».

Несподівано голова РСУ відгукнувся.

Ремарка 1. Незадовго до того я подала позов до Петра Порошенка, просила суд визнати бездіяльність гаранта протиправною. Тож роблю цілком логічний висновок, що такий незалежний (зараз) голова РСУ отримав потужний зовнішній поштовх – гасити конфлікт.

Друге звернення, надіслане до РСУ 1 грудня, оприлюднила 4 числа.

У ньому йшлося про Ковжогу, який спільно з приятелем у мантії продовжував цькування:

«…мої заяви про втручання в діяльність судді, про завідомо неправдиві показання Ковжоги проти мене, дані в прокуратурі області, а потім у суді під присягою, про його завідомо неправдиві повідомлення про «злочини» практично не розслідуються».

Крім протекції Струкова Ковжогу захищав на той час вже й імунітет адвоката.

ВРП таку ж заяву, надіслану раніше, просто підшила – без розгляду – до об’єднаної дисциплінарної справи Струкова і Гольник.

«Відтак мені залишається сподіватися тільки на підтримку вищого органу суддівського самоврядування», – писала я.

19 грудня довелося турбувати голову РСУ зі здавалося б дріб’язкового питання – отримання довідки з місця роботи. Струков вписував туди казна-що. Зрозуміти, чи є Гольник суддею, з папірця було абсолютно неможливо.

Між тим, документ був потрібен для отримання візи. Як суддю та викривача корупційного злочину, котрий зазнає переслідувань, мене запросили до Лондона для вручення почесної відзнаки. Поїздка цілком могла зірватися.

20 грудня поінформувала Ткачука, що його порада взяти довідку в Територіальному управлінні ДСА в Полтавській області теж не дала бажаного результату.

«Відповідь оприлюднюю: «не вбачається можливим».

Ремарка 2. Начальник ТУ ДСА Іван Клочко кілька років підігрує Струкову. Зокрема й тим, що слухняно приймає до виконання незаконні накази Струкова про позбавлення судді Гольник частини зарплатні. Зрештою це змусило мене позиватися до ТУ ДСА.

 

21 грудня мене знову запросили на засідання Ради суддів України. Здавалося, нарешті проблему буде розв’язано. Тим більше, що захід проводили відкрито, а прес-служба РСУ постила фото з нього.

Наступного дня «Судово-юридична газета» надрукувала репортаж із засідання з відтворенням моєї позиції:

«Рада суддів ставила завдання, щоб конфліктна ситуація в суді була залагоджена. Однак цього не сталося, і в цьому моєї вини немає. Я намагалася робити усе, аби підвищувати авторитет суду. Я направила звернення до РСУ та ВРП про наявність конфлікту інтересів у діях голови суду. Вища рада правосуддя не дала цьому оцінки. Головна проблема суддів Октябрського райсуду — страх перед головою суду. На моєму досвіді вони побачили, що відбувається із суддею, коли він з ним не погоджується. Ця проблема виникла в результаті розгляду мною справи міського голови, в результаті чого було викрито його корупційні діяння», — зазначила Л.Гольник.

Від Ради суддів Л.Гольник очікує ухвалення рішення про наявність конфлікту в діях очільника Октябрського районного суду міста Полтави Олександра Струкова».

Ремарка 3. 19 грудня Порошенко видав указ про призначення мене суддею безстроково, тож РСУ, певно, вирішила, що чіпати Струкова вже не треба – Гольник судитиме за «високими стандартами» «октябрят» (полтавці легко зрозуміють зміст цієї фрази), і не шукатиме більше правди.

Струков же чергову відстрочку зрозумів по-своєму.

24 грудня дізналася, що мені змінено спеціалізацію – на цивільну. Хоча чотири останні роки (до закінчення повноважень) я розглядала кримінальні справи.

Та до них Струков допускає тепер тільки 100-відсотково перевірених колег, тих, які «з колективом усім у ногу йдуть».

З цього приводу я писала:

«Схоже, хтось (нескладно здогадатися, хто) дуже боїться і не хоче, щоб до мене на стіл потрапляли кримінальні справи.

«Антикорупційні колегії» в Октябрському райсуді сформовані давно і в них мені не місце – так вирішив Струков.

Чи підтримають його інші судді?

Питання риторичне.

Інакше б вони не мирилися з його половинним навантаженням та вочевидь корупціогеною спеціалізацією на розгляді адмінок за ст. 130 (керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння)».

28 грудня, апелюючи до РСУ, ВРП, НАЗК та Президента Порошенка, я ледь не волала про кричущі порушення моїх як судді прав та правил автоматизованого розподілу судових справ (Струков раптом вирішив, що й цивільних справ Гольник недостойна – розглядати мені, єдиній на весь суд, тільки справи про адміністративні правопорушення та віднесені до компетенції слідчих суддів, де майже все невідкладно – щоб із суду не вилазила):

«Почуйте мене нарешті!

…Такої спеціалізації не має жоден інший суддя нашого суду.

…Підкорятися демонстративній сваволі Струкова я не стану.

…нагадую: збиткування Струкова наді мною тривають з другої половини 2015 року».

Олег Ткачук і тут відгукнувся.

Повів себе голова РСУ нестандартно. Він звернувся до адвоката Родин Небесної Сотні та Автомайдану Романа Маселка, який pro bono представляє й мої інтереси, а також до громадського діяча та волонтера Олександра Квітницького, котрий пильно і давно стежить за розвитком ситуації. Запропонував їм долучитися до поїздки в Полтаву «і спільно спробувати розібратися у ситуації, яка непокоїть усіх нас».

5 січня оповістила голову РСУ про нові (й старі) витівки «октябрят». Зокрема про те, як «колега» Наталія Тімошенко, цинічно порушуючи правила самовідводу, на догоду Мамаєві відновлювала проти мене кримінальне провадження, закрите слідством. Як рятувала своїми рішеннями від кримінального переслідування Ковжогу і самого Струкова.

Відгук був.

10 січня нагадала про факти несанкціонованих втручань підлеглих Струкова в роботу автоматизованої системи та в розподіл справ між суддями та про відсутність реагування з цього приводу Вищої ради правосуддя. Просила голову РСУ врахувати й це при приїзді до Полтави.

12 січня (вже обіцяний візит РСУ мав би й відбутися) наполягала:

«Яких іще огидних вчинків мені чекати від «колег»-«октябрят»?

Незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, підробка офіційних документів, включно з судовими рішеннями, – усе це вже маємо.

Вища рада правосуддя, Рада суддів України (в особі Голови Ткачук), треба діяти.

І негайно.

…давайте називати речі своїми іменами – в Октябрському районному суді м. Полтави кояться злочини. Руками тих, хто має стояти на сторожі Закону».

16 січня електронною поштою надіслала до РСУ заяву на 12 стор. з детальним викладенням подій, що трапилися після мого звернення від 30 листопада. Йшлось і про втручання в автоматизований розподіл судових справ, що здійснюється за вказівками голови суду, і про визначення мені дискримінаційної спеціалізації, і про нехтування правилами відводу (самовідводу) та інші процесуальні порушення у справах, що стосуються мене чи моєї родини.

23 січня констатувала:

«Рада суддів України (Голова Олег Ткачук) відмовилася від своєї обіцянки – за участі представників громадськості – прибути до Октябрського райсуду і перевірити його діяльність.

…Офіційно відмовляюся від отримання судових справ за спеціалізацією «з розгляду справ віднесених до компетенції слідчих суддів та справ про адміністративні правопорушення».

…Вкотре прошу Вищу раду правосуддя, Раду суддів України, Державну судову адміністрацію України покласти край безчинствам, які відбуваються в Октябрському районному суді м. Полтави».

Голова РСУ у коментарях до посту спробував пояснити неприбуття групи турботою про мене: «Лариса Гольник перебувала у відпустці і за межами України». На що отримав слушне зауваження судді з Голландії Кетрін Віттеман, яка стежила за ситуацією як старший радник Консультативної місії Європейського Союзу: «Вам, певно, відомо, що Лариса … виїздила до Лондона, аби отримати престижному премію за її заслуги як викривача» (зауважу, що весь мій вояж тривав із 15 по 18 січня).

Тоді Олег Ткачук запросив і її разом з членами РСУ відвідати наш суд (на той час місія пані Кетрін в Україні завершилася і вона перебувала вдома).

25 січня пан Ткачук сповістив, що процес зрушив з мертвої точки.

Разом із членами РСУ до Полтави прибула співвітчизниця судді Віттеман – Естер де Рой, заступниця голови Амстердамського окружного суду, членкиня міжнародної фундації «Судді для суддів» й експертка Європейського центру підготовки суддів (вона знаходилася в Україні й змогла скористатися запрошенням, майже недоступним для пані Кетрін через його раптовість).

Випадково дізнавшись про дату візиту, власним коштом, нічним потягом дістався до Полтави з Києва (і того ж дня так само назад) Олександр Квітницький. З’ясувалося, що він уже ніби й не потрібен: був допущений тільки до публічного заходу, який вразив місцевих журналістів – кількагодинного спілкування членів РСУ з суддями нашого суду (з якими до цього відбулися індивідуальні зустрічі).

Блискучим описом вражень пан Олександр поділився у Фейсбук:

«…и дипломатичность, и работоспособность, и открытость Головы РСУ оставили весьма хорошее впечатление».

Разом із тим: «собрание показало чудовищную совковость некоторых из судей, их рдеющие над воротниками хороших костюмов складчатые затылки наливались дурной кровью, когда они косноязычно и безграмотно поносили свою коллегу, отмеченную наградами за честность и принципиальность.

…Не будет доверия к суду, голову которого по фамилии знают все таксисты Полтавы.

Знаете почему? Потому что у него эксклюзивная специализация - ст. 124 и 130 КУпАП - автоаварии и вождение в пьяном виде.

Поэтому даже патрульные - бывшие гайцы, отлавливая очередного водилу "с запахом" аргументируют просто: Или нам 6000 грн., или у Струкова будет 600$...

Не было и не будет доверия к суду, сделавшему все мыслимое и немыслимое чтобы полностью остановить следствие по делу о нападении на нелюбимую коллегу.

Напомню, что дело происходило почти полтора года назад, Ларисе Гольник чуть не проломили голову, а её мужа избили так, что он еще несколько месяцев еле ходил.

…Безусловно, расследования такого рода не в компетенции РСУ. Зато РСУ вполне может … требовать от ВРП решительных действий когда видит, что кто-либо из судей зарвался и его поступки переходят грань, на которую можно не обращать внимания. РСУ может и должно публично поддерживать тех, кто вскрывает нарывы судебной системы».

Чудовий репортаж про подію опублікувала журналістка Слідство.Інфо Марія Горбань. Враження голови РСУ вона передала такою цитатою:

«Цей суд перебуває чи не в найгіршому стані з усіх, які ми відвідали».

Розлоге повідомлення про робочу поїздку було розміщене на сайті РСУ. Зокрема, в ньому йшлося:

«…як зауважив член Ради суддів України, суддя Харківського окружного адміністративного суду Олексій Котеньов … «Суд не готовий працювати у світлі вимог сьогодення, тих вимог, які суспільство ставить перед судовою владою, а органи суддівського врядування перед суддями і працівниками апарату».

«Голова Ради Олег Ткачук … зазначив, що детальний звіт про результати роботи у суді, робоча група представить на чергове засідання Ради суддів України».

У присутності членів РСУ збори суддів Октябрського райсуду скасували дискримінаційну спеціалізацію, зрівнявши мене за повноваженнями з собою.

Позитивно вирішилося й питання моєї участі, разом із колегами зі США та Європи, в роботі міжнародного круглого столу «Боротьба з корупцією через підвищення якості правосуддя» у Празі, куди Струков мене теж не відпускав (але після втручання голови РСУ знову дозволив скористатися правом на відпустку).

Інші проблеми залишилися не те, що невирішеними, а й необговореними. Все, що цікавило пана Ткачука – зовнішній фасад судочинства. Корупціогенна спеціалізація керівництва суду, втручання в авторозподіл справ, процесуальні зловживання суддів та інші питання нашої специфічної «внутрішньої кухні» його не стурбували.

Тож не дивно, що практично відразу після від’їзду делегації почалися інформаційні атаки з боку …прес-служби Октябрського райсуду. Мене намагалися зобразити грішницею, що покаялася і була великодушно пробачена колективом суддів.

На дезінформацію зреагувала Люстраційна сотня. 5 лютого вона звернулася до РСУ та її очільника:

«Наполегливо вимагаємо вашої термінової реакції на викладені факти, тим більше що всі вони легко перевіряються за кілька хвилин простим заходом в інтернет на офіційний сайт Октябрського суду.

Самодурство і самоуправство повинні бути покарані!

Непокаране зло збільшується!

Не ваша реакція, а її відсутність буде найбільшим фактором знищення і так невеликої довіри до судової системи України».

За місяць, 7 березня, на «приклад комунікації із суспільством судової влади (в особі суду з російсько-радянською назвою)» звернув увагу Роман Куйбіда, заступник голови правління Центру політико-правових реформ, експерт судової групи Реанімаційного пакету реформ:

«здається, суди завдають шкоди авторитету судової влади більше, ніж будь-хто інший».

Я ж за провадженнями, що випадково потрапляли мені на розгляд, почала предметно досліджувати механізм маніпуляцій працівників апарату суду з реєстрацією процесуальних документів та авторозподілом, у результаті чого певні справи потрапляли до потрібних суддів (з числа тих, чиї прізвища називалися вище) й уникали суддів небажаних, таких як я. Зазвичай відповідні цивільні позови стосувалися дорогого майна й коштовної нерухомості.

Констатувала невтішне:

«Чи можливі описані зловживання без відома керівництва суду та керівництва апарату суду?

Відповідь для мене є очевидною».

Струков озвався відновленням «грошових штрафів»:

«14 березня повісткою я була викликана до Кобеляцького районного суду Полтавської області.

Там слухалася справа за позовом Ковжоги, за чутками – кума Струкова, до мене.

До слова, у задоволенні позову Ковжозі відмовлено.

Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затверджене РСУ, передбачає відсутність судді на робочому місці й те, що судові справи на нього не розподіляються, у день, коли суддю викликано повісткою до суду.

Попри це, Струков вирішив, що я здійснила прогул.

І повелів бухгалтерії ТУ ДСА здійснити оплату тільки «з 13 години 00 хвилин до 17 години 15 хвилин за час перебування її у Кобеляцькому районному суді».

Вкотре закликаю Державну судову адміністрацію не виконувати незаконні накази Струкова.

Раду суддів України (Голова Олег Ткачук) нарешті усвідомити: Струков буде безчинствувати, поки його не зупинять!»

Випадково дізналася, що Струков «знайомиться» з провадженнями, які надходять мені як слідчій судді. А також про факти «зливання» тенденційно підібраної службової документації одному з полтавських «журналістів» із темним минулим, підвішеному «на гачок» кількома кримінальними провадженнями. В обмін на блокування слідчих дій і навіть скасування оголошеної йому підозри в шахрайстві (найбільше знову ж суддя Тімошенко постаралася) той чоловік намагався розгорнути цілу кампанію з моєї дискредитації.

Голова РСУ рекомендував всі проблемні питання розв’язувати на зборах суддів. Тож постом від 25 березня сповістила його про результат:

«18 березня я запропонувала голові суду провести збори суддів й розглянути два питання:

1. Про неприпустимість практики ознайомлення голови Октябрського районного суду м. Полтави Струкова О.М. зі справами, що надходять на розгляд слідчим суддям.
2. Про випадки передачі службової документації Октябрського районного суду м. Полтави стороннім особам.

…Подібна практика створює ризики порушення таємниці слідства.

…Струков відповів 21 числа. Відпискою.

Звісно, я не сподівалася, що він погодиться на скликання зборів суддів.

Тим більше, що поставить на голосування питання недовіри керівництву суду.

Марно буде й апелювати до колег. Втрачу час, і тільки.

На жаль, більшість із них – безвольні виконавці забаганок Струкова.

Я не знаю, з якою метою Струков вивчає судові справи, розподілені на мене – щоб «злити» інформацію особам, підозрюваним у вчиненні злочинів, підставити мене чи дискредитувати?

Але в будь-якому випадку дії голови суду є незаконними.

…Говорю про це публічно, бо інакше нікого нічого не змусиш робити.

Сподіваюсь, Рада суддів України (Голова Олег Ткачук) та Державна судова адміністрація України адекватно оцінять ризики. Та створять комісію, яка ретельно вивчить обставини...

Нормальної роботи в Октябрському райсуді не буде, поки керівництво суду та керівництво апарату суду не будуть відсторонені від виконання своїх обов’язків, а в разі підтведження їхніх зловживань – належним чином покарані.

Голова суду, який систематично порушує закони, – не гідний посади судді.

Та чомусь органи суддівського врядування та самоврядування не розуміють, як струкови ганьблять судову систему. І не поспішають очищатися від них».

Реакція пана Ткачука була напрочуд промовистою – він хутко відтегався.

1 квітня електронною поштою надіслала РСУ ще одну офіційну заяву (за фактами маніпулювання з автоматичним розподілом судових справ, підробки документації, «ознайомлення» голови суду зі справами, що надходять слідчим суддям, передачі службової документації стороннім особам).

* * *

До середини травня риторика Олега Ткачука змінилася докорінно.

На закиди Олександра Квітницького про підміну дій словами голова РСУ відповів, що мені забезпечена можливість «працювати в однакових умовах з іншими суддями» та що я – без жодних перешкод і утисків – займаюся, чим хочу (публічна діяльність, участь у заходах, у яких вважаю за потрібне).

І натякнув, що я не хочу працювати. Тому й критикую – всіх і вся. Позаяк решті суддів жити для іншого ніколи.

Ігорю Гавриленку Ткачук писав так, що створювалося враження, нібито я з офіційними зверненнями до РСУ взагалі не зверталась.

Отримавши ж у відповідь опис і дати низки моїх звернень до РСУ за його головування, на жодне з яких я відповіді не отримала, Олег Ткачук втратив інтерес до підтримання бесіди.

Тим часом прес-служба нашого суду продовжувала формувати образ безпідставної скандалістки. Не цуралися відвертої брехні. Так, я дізналася, що на відміну від інших суддів мені ще у 2010 році «було виділено найкращий у суді кабінет із ремонтом та меблями і забезпечено усім необхідним». Насправді вирішення елементарних робочих питань, як і раніше, супроводжується неймовірною тяганиною та приниженнями.

Наприклад, на 5 червня Центр демократії та верховенства права CEDEM та кампанія ЧЕСНО. Фільтруй суд! запросили мене, як і самого Ткачука, на Форум «3 роки судової реформи: підсумки та перспективи». 6 числа, також у Києві, відбувалося судове засідання за моїм позовом щодо протиправної бездіяльності Президента України Петра Порошенка. А 7 червня починався четвертий семінар навчального курсу «Стандарти прав людини в практиці адвокатів та суддів», який тривав до 9 червня включно.

Струков ні відпустку на ці дні не погодився надати, ні за власний рахунок не відпускав.

Тож знову зверталася до керівника РСУ:

«Зателефонувала пану Олегу, просила вплинути на Струкова.

У відповідь почула про пріоритетність розгляду справ (я встигаю це робити).

А також про право оскаржувати дії Струкова в судовому порядку (рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій щодо відпустки 2016 року він і не думає виконувати).

І взагалі: домовляйтеся зі Струковим самостійно.

Іще дізналася, що конфлікту інтересів у діях Струкова по відношенню до мене при виконанні ним адміністративних повноважень (і зловживання ними) вищий орган суддівського самоврядування не бачить (бо інакше НАЗК повинне буде притягнути Струкова до відповідальності).

Це називається – вмити руки».

Своєю реакцією Олег Ткачук тільки підтвердив останній мій висновок.

 

І знову голова РСУ маніпулював, намагаючись створити враження, нібито офіційних звернень я не робила.

 

Довелося (вкотре!) навідатися до безвідповідального органу. І поінформувати його керманича:

«Звісно, мені нескладно зайти до Ради суддів України.

І я сьогодні це зробила.

Бо відповіді, крім листа з роз’ясненням стосовно понаднормової оплати праці слідчих суддів, на жодне своє звернення я досі не отримала.

Починаючи з 30.11.2018 року.

Сьогодні вчергове почула: мої звернення знаходяться на розгляді.

Чи не занадто довго вищий орган суддівського самоврядування захищає мою незалежність?»

«Не я ганьблю судову владу, а ті хто сприяє таким як Бабенко (дали піти у відставку) і Струков.

Вони відчувають свою безкарність, упиваються владою.

А РСУ мовчить.

Бо ніяк не завершить «розгляд».

* * *

У Києві я була, залишивши керівництву свого суду службову записку з повідомленням, де і коли знаходитимусь. Попри це, за моєї фізичної відсутності, на мене здійснювався авторозподіл справ. До графіку чергувань слідчих суддів Струков не дозволив внести зміни (мене погодилася підмінити інша суддя) – у результаті в суботу, 8 червня, за присутності в приміщенні суду резервного слідчого судді від мене вимагали термінового розгляду клопотання про обрання затриманій особі запобіжного заходу.

Далі – більше. Невдовзі керівниця апарату суду обвинуватила мене у зловживанні «правом перебування в нарадчій». Всупереч всім мислимим нормам законів від мене вимагали порушення таємниці нарадчої кімнати та негайного прийняття нових проваджень, які продовжували розподіляти на мене за усною вказівкою Струкова.

18 червня я відправила до РСУ, ВРП, ДСА і НАЗК офіційну заяву з цього приводу, а відскановані її сторінки додала до посту в Фейсбуці.

Олег Ткачук відтегався і відповідати не став.

Про подібну реакцію на звернення повідомляють й інші судді.

Так, Роман Брегей писав, що «теперішній керівник [РСУ], який всюди говорить, що не пожалкує здоров'я, захищаючи незалежність суддів» заявив, буцімто вищий орган суддівського самоврядування не має повноважень потурбувати Вищу раду правосуддя нагадуваннями про невирішені питання.

Суддю Олександра Бойка голова РСУ зрівняв з «інтернето-фейсбучними ботами, які ведуть інформаційну атаку».

* * *

Повертаючись до заяви Олега Ткачука щодо тиску з боку Адміністрації Президента. Супроводжувалася вона риторикою в стилі «Не чіпайте нас! А то путін нападе!»

Вночі 24 червня пан Ткачук виклав 16-хвилинне відео, яке особисто на мене справило гнітюче враження недоречності та нещирості дійства.

Вбраний у вишиванку голова РСУ, скошуючи очі на шпаргалку, почав словами, цілком правильними, про Майдан та про Незалежність (державну і суддівську).

Та головний меседж до нової влади був іншим: «Ми стомились… Правосуддя вже не витримує експериментів» (тобто, не чіпайте нас, ми ж так добре навчилися зображати плідну діяльність).

Схоже, очільнику РСУ і на думку не спаде, як втомилося суспільство. Від несправедливості. У тому числі й багатьох судових рішень.

А на місці голови РСУ було б чесним визнати, що він, Олег Ткачук, не здатен організувати продуктивну роботу Ради суддів України, або цей орган не підтримує його чудових ініціатив і тому має бути переобраним, щоб реально вирішувати проблеми та рухатися вперед.

Інакше – це імітація. Коли пишні фрази та красиві обіцянки не підкріплюються конкретними зусиллями з їхньої реалізації.