Вища рада правосуддя й правосвідомість її членів

Одним зі своїх блогів я дестабілізувала конституційний орган, порушила закони, мораль, устої демократії… Чи адекватно ВРП реагує на критику? Чи всі її члени демонструють високу правову культуру?

10 лютого на сайті ВРП з’явилася офіційна заява – реакція на публікації, котрі, як сказано, «містять безпідставні звинувачення Дисциплінарних палат та членів Вищої ради правосуддя в необ’єктивності та упередженості під час прийняття рішень в дисциплінарних справах щодо суддів».

Спростовувала ВРП два тексти, опубліковані на порталі Liga.net:

• мій блог – «Відчуйте різницю: як ВРП "судить" суддів ВАКС та інших»;
• статтю Вадима Валька, юриста з Центру протидії корупції – «Антикорсуд просить у Зеленського захисту від Вищої ради правосуддя. Що трапилось».

Я й не думала, що сила слова може виявитися настільки значною. Але заява ВРП виключає сумніви – наші тексти ...дестабілізували цілий конституційний орган (сподіваюся, хоч ненадовго).

Вищий орган суддівського врядування висловлювався категорично. Закликав громадськість і представників ЗМІ не реагувати на подібні публікації. Запевняв, що діє виключно в межах чинного законодавства.

Водночас засудив «розповсюдження гучних та безпідставних заяв, опублікування завідомо неправдивих та провокаційних матеріалів, метою яких є дезінформація громадськості та підрив авторитету правосуддя. Такі дії суперечать нормам законодавства, моралі та основним принципам демократії».

Підрив авторитету правосуддя для судді є істотним дисциплінарним проступком, карою за який має бути звільнення з посади (відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Тож у мене закономірно виникає запитання: наскільки обмірковано та відповідально ВРП формулює закиди на адресу своїх опонентів?

Тим більше, що заява містить ще й такий пасаж: «подібні публікації дестабілізують та дискредитують конституційний орган, що може розцінюватись як втручання у його діяльність та тиск на членів ВРП».

А це вже кримінал.

Частина 1 ст. 344 КК України (втручання у діяльність державного діяча) передбачає відповідальність за незаконний вплив у будь-якій формі на Голову чи члена Вищої ради правосуддя.

Карається штрафом від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від 3 до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк.

То що, мені слід готуватися до звільнення, а обом нам із Вадимом Вальком – до загрози кримінального переслідування?

До основоположних принципів демократії належить право кожного брати участь у дискусіях на суспільно-значимі теми, висловлювати свої міркування, виступати з критичними зауваженнями, інформувати громадськість про недоліки в діяльності тих чи інших державних інституцій.

Називається це свободою слова.

Судова сфера не становить виняток.

У рішенні від 15 жовтня 2020 року в справі «Guz v. Poland» (заява № 965/12) Європейський суд з прав людини зазначив: «обмеження висловлювань, що складають суспільний інтерес, є неприпустимими».

Пан Ремігіуш Ґуз – теж суддя, із Польщі. У власній країні за критику його визнали винним у підриві суддівського авторитету.

Натомість Страсбург постановив, що мало місце порушення свободи висловлювань заявника. Розгорнуто ЄСПЛ сформулював свою позицію так: «Хоча захист судової системи від шкідливих безпідставних звинувачень може бути необхідний, це не може виявлятися у забороні критикувати інших суддів шляхом висловлення своїх поглядів у вигляді оцінкових суджень, які мають серйозне фактичне підґрунтя, щодо питань, що становлять суспільний інтерес та є пов’язаними із функціонування судової системи, або у забороні будь-якої критики останньої».

У більш відомому членам ВРП рішенні від 26 лютого 2009 в справі «Kudeshkina v. Russian Federation» (заява № 29492/05) ЄСПЛ теж констатував порушення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А також нагадав «про «охолоджуючий ефект», який страх покарання справляє на здійснення свободи висловлювання думки […] Цей ефект, що згубно впливає на суспільство в цілому, одночасно є чинником, який стосується співмірності, а отже обґрунтованості санкцій, застосовних щодо Заявника, котра […] була безсумнівно вправі привернути увагу суспільства до даної теми».

Ольга Кудєшкіна – суддя з Москви, притягнута до відповідальності за критику судової влади Росії. Застосоване до неї дисциплінарне стягнення ЄСПЛ розцінив як непомірно суворе, і до того ж «здатне справити «охолоджуючий ефект» на суддів, бажаючих взяти участь у суспільній дискусії про ефективність судових органів».

Доречно згадати й Висновок Консультативної ради європейських суддів № 21 (Загреб, 9 листопада 2018 року) «Запобігання корупції серед суддів», в якому цю саму корупцію названо «однією з головних загроз суспільству та функціонуванню демократичної держави. Вона підриває суддівську доброчесність, яка є основоположним принципом верховенства права та основною цінністю Ради Європи».

З-поміж факторів, що призводять до корупції серед суддів, КРЄС називає брак прозорості, спричинений перешкоджанням доступу до інформації, що стосується судової системи: «Є чіткі докази того, що судова система з (традиційно) високим ступенем прозорості та доброчесності є найкращою гарантією проти корупції».

Відкритість суспільних інституцій, їх доступність зовнішній та внутрішній критиці є запоруками розвитку. І навпаки, панічне реагування на оприлюднення недоліків – ознака стагнації, загнивання, виродження системи.

КРЄС наголошує: «Кожен суддя несе персональну відповідальність не тільки за свою поведінку, але і за судову владу в цілому».

І підкреслює, що «судді беруть на себе відповідальність за доброчесність судової системи, та не повинні турбуватись за свою кар’єру у майбутньому, незалежно від того, чи було доведено, що їх занепокоєння обґрунтовані чи ні».

Принциповою позицією Консультативної ради європейських суддів є те, що «Найважливішим заходом для запобігання корупції серед суддів є розробка та формування справжньої культури суддівської доброчесності».

А от із цим, як переконана не лише я, у частини членів ВРП істотні проблеми. Не даремно ж вони пручаються та відтягують запуск спеціальної комісії, котра за вирішальної участі міжнародних експертів перевірить нинішній склад конституційного органу на дотримання вимог доброчесності та етики у власній поведінці.

Між тим, і суспільство, і закордонні партнери України зачекалися створення «чистилища» для «суду над суддями», яке вказало б недобросовісним його членам на вихід.

Невід’ємним елементом доброчесності судді є його висока правосвідомість. Проте, чи можна говорити про неї, якщо у тій же заяві ВРП від 10 лютого наочно проступає упередженість проти певних суддів. Безпосередньо в цьому випадку – проти суддів Вищого антикорупційного суду.

Наразі суддя ВАКС Віра Михайленко, про яку йшлося в моєму блозі, оскаржує до Вищої ради правосуддя рішення Другої Дисциплінарної палати про притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Засідання ВРП з розгляду цього питання призначене на 23 лютого, а за два тижні до нього «суд над суддями» у своїй колективній заяві публічно й безапеляційно заявив: Віра Михайленко винна.

Презумпція невинуватості, кажете?

З відсутністю у деяких членів ВРП такої чесноти як висока правосвідомість я зіштовхнулася особисто.

6 лютого 2020 року при розгляді Вищою радою правосуддя моєї скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Павло Гречківський, доповідач у моїй справі, наполягав, що я покарана заслужено і вимагав підтвердити накладене на мене стягнення. Хоча воно фактично вже було скасоване Великою Палатою Верховного Суду.

Про подібне пише й суддя у відставці Віктор Фомін: «Дисциплінарні палати ВРП намагаються перебрати на себе повноваження апеляційної або касаційної інстанцій, при цьому на свій розсуд тлумачити норми діючого законодавства, що не входить до компетенції ВРП».

Суддя Фомін, виконуючи обов’язки слідчого судді Солом’янського суду Києва, багатьом високопосадовцям дошкулив, зокрема й деяким суддям ОАСК, з числа «недоторканих» для ВРП.

Оголошена йому догана теж була скасована Великою Палатою Верховного Суду, оскільки слідчий суддя Фомін діяв у межах своєї компетенції та ухвалив законне рішення.

Але під час повторного розгляду дисциплінарного провадження доповідач у його справі, член ВРП Володимир Говоруха, наполягав на притягнені судді до відповідальності за начебто порушення закону.

Нехтуючи висновками Верховного Суду про відсутність підстав для покарання судді.

«Судове рішення є обов’язковим до виконання», – цитую ст. 129 Конституції України.

Чи членам конституційного органу Основний Закон України – не указ?

Погрози суддям за критику, заклики до решти членів ВРП не виконувати рішення найвищої судової інстанції, порушення принципу єдиного статусу суддів, подвійні стандарти у ставленні до суддів «своїх» та суддів, які «заважають нам жити», з погано приховуваною упередженістю до останніх (список можна продовжувати).

Що це?

Невігластво, низька правова культура окремих членів ВРП чи свідоме нехтування законами, починаючи з головного – Конституції?

Таке враження, що дехто почуває себе богом.

Сподіваюсь, Етична комісія, котра вже невдовзі має бути створена, дасть належну оцінку й такій поведінці зазначених вище діячів.

Як і решти членів дестабілізованого органу.