Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
28.12.2023 17:38

Безпідставно набуті працівником кошти – хто платить за помилку?

Адвокат, кандидат юридичних наук, доцент

У трудових відносинах може постати питання про повернення працівником виплачених йому коштів, які роботодавець вважає помилково виплаченими та безпідставно набутими.

Чи правомірні такі дії? І так, і ні, все залежить від контексту та наявних доказів.

Як показує кількість судової практики в таких категоріях справ - такі випадки є непоодинокими. То що ж робити працівнику, який отримав вимогу від роботодавця про повернення коштів? Давайте розбиратись.

Глава 83 Цивільного кодексу регулює питання набуття, збереження майна без підставної правової підстави.

За статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: 

а) набуття або збереження майна; 

б) набуття або збереження за рахунок iншої особи; 

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правової підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом або взагалі без неї, якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Згідно із частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.    

 У постанові від 04.12.2019 року в справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

“За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна” (відомості є публічно доступними, режим доступу - https://reyestr.court.gov.ua/Review/86310237). 

Виходячи з наведеного, у випадку, якщо особі було перераховано суму коштів, яка не відповідає підставі такого перерахування (договору чи іншого правочину), то сума перевищення вважається майном, що набуте без достатньої правової підстави.

І якщо б в даному випадку були якісь звичайні договірні зобов’язання, то отримувач коштів був би зобов'язаний повернути платнику надміру та/або безпідставно отримані суми коштів.

Однак законодавство передбачає низку випадків, коли майно, навіть безпідставно набуте, не підлягає поверненню. За статтею 1215 Цивільного кодексу України таким майном є:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Отже, законодавцем передбачені два винятки з цього правила: 

по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; 

по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження №61-33727сво18).

Крім того, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

В українському законодавстві відсутнє визначення поняття "рахункова помилка". Однак в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що лічильна (рахункова) помилка - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Прикладом рахункової (лічильної) помилки може бути отримання неправильного підсумку при складанні, невірне написання суми тощо. Отже, рахункова помилка - це результат неправильного застосування правил арифметики. 

Аналогічний висновок зробив і Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 року у справі № 510/2500/15-ц.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових коштів.

Саме до таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.12.2018 у справі № 711/1509/17, від 21.06.2018 у справі №554/1809/17, від 31.10.2018 у справі №307/2100/16-ц, від 13.04.2020 у справі №487/2596/17.

 Таким чином, безпідставно отримані працівником від роботодавця кошти не підлягають поверненню у випадку, якщо:

1. такі кошти були перераховані роботодавцем добровільно;

2. відсутня рахункова помилка з боку роботодавця;

3. відсутні недобросовісні дії з боку працівника.

При цьому, добросовісність працівника може бути по-різному розцінена судами. Зокрема, непоодинокими є випадки, коли працівник без повідомлення наявності поважних причин не з'являється на роботі. У такому випадку роботодавець звертається до працівника за поясненнями відсутності на роботі. У період між невиходом на роботу та отриманням інформації про причини відсутності на роботі може пройти певний час, протягом якого роботодавець нараховує заробітну плату, в тому числі за дні, в які працівник був відсутній на роботі, однак в подальшому з'ясовується, що працівник не з'явився без наявності поважних підстав.

У такому випадку деякі суди вважають, що має місце недобросовісна поведінка працівника, який, по-перше, не з'явився на робочому місці, а, по-друге, не повідомив про свою відсутність та її підстави, хоча міг вчинити такі дії (якщо, звісно, міг) та вважають, що наявні підстави для стягнення безпідставно набутих коштів (див., наприклад, Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 № 520/2135/23, Постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 № 420/8419/23, Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 № 420/648/23 тощо).

Одночасно в Постанові від 17.10.2023 № 200/2033/23 Перший апеляційний адміністративний суд прийшов до наступних висновків:

“Позивач, посилаючись на висновок службового розслідування стверджує про недобросовісність набувача коштів, що є підставою для стягнення неправомірно отриманих коштів.

Однак, слід звернути увагу на той факт, що згідно платіжного доручення N 13142 від 27.12.2022 у грудні 2022 року ОСОБА_1 перераховано на картку грошове забезпечення у розмірі 92 449,46 грн (виплата здійснена 29.12.2022). В той час, як відсутність відповідача на службі зафіксована в актах від 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 26, 27, 28, 29 грудня 2022 року. Наразі, позивачем, в порушення п. 8 розділу 1 Порядку № 260 відповідний наказ про припинення виплати грошового забезпечення відповідачу не видавався. На вимогу ухвали суду вказаний наказ не надано.

Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України для повернення відповідачем виплачених коштів, оскільки одночасно наявні такі умови: здійснення виплати позивачем добровільно, відсутність рахункової помилки, добросовісність набувача коштів.

Щодо доводів позивача про встановлення в ході службового розслідування факту відсутності відповідача на службі певний період часу без поважних причин, то слід звернути увагу, що в даному випадку цей факт не свідчить про недобросовісність відповідача при отриманні грошового забезпечення. Доказів того, що останнім з метою отримання грошового забезпечення подавалися фіктивні довідки чи листки непрацездатності тощо, або здійснювався вплив на працівників фінансового підрозділу, суду не надано та про такі обставини не повідомлено”.

Незважаючи на таку позицію, більшість судів все-таки тяжіє до першого варіанту розвитку подій та у випадку неявки працівника на роботу без поважних підстав, вважає позовні вимоги доведеними. Хоча варто залишити примітку про те, що кожна справа індивідуальна та повинна оцінюватись, виходячи саме із наявних в ній доказів.

Однак, якщо в діях працівника відсутні будь-які порушення трудового законодавства чи законодавства про публічну службу, які мають прямий причинно-наслідковий зв'язок із некоректною виплатою коштів роботодавцем, то підстави для такого стягнення загалом відсутні та працівник не зобов'язаний повертати такі кошти. 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи