Розумна промислова політика для України

Це вже не предмет ідеологічних суперечок, а визнаний інструмент державного управління

У кабінетах світових лідерів, від Вашингтона до Брюсселя, знову звучить словосполучення, яке ще донедавна вважалося ледь не єрессю в епоху панування ідей чистого ринкового лібералізму – "промислова політика". Це вже не предмет ідеологічних суперечок, а визнаний інструмент державного управління, відповідь на нові глобальні виклики. У 2023 році уряди по всьому світу запровадили понад 2500 нових заходів промислової політики, демонструючи рішучий відхід від пасивного спостереження за ринковими силами.  Це не відступ від глобалізації, а її глибока трансформація, керована новою реальністю.

Для України, держави, що веде екзистенційну війну за своє існування та водночас бореться за економічне майбутнє, ігнорувати цей глобальний зсув – не просто недалекоглядно, це стратегічна помилка. Наше завдання – не просто приєднатися до цього тренду, а очолити його, впровадивши "розумну", сучасну та прозору промислову політику. Мета має бути амбітною: забезпечити економічний суверенітет так само рішуче, як Збройні сили України забезпечують наш територіальний суверенітет.

Саме тому виважена, прозора та цілеспрямована промислова політика, сфокусована на видобувній галузі, є найкоротшим шляхом України до зміцнення національної безпеки, прискорення повоєнної відбудови та цементування нашої ролі як незамінного партнера для всього західного світу. Це наш шанс перетворити потенціал, що лежить у надрах, на реальну економічну та геополітичну міць.

Нові правила гри: чому світ повертається до "забутої" промислової політики?

Щоб зрозуміти, чому Україна повинна діяти, необхідно усвідомити фундаментальні причини, що змусили провідні економіки світу переглянути свої підходи. Це не примха політиків, а раціональна відповідь на світ, що кардинально змінився. Цей новий світ диктує нові правила гри, які безпосередньо стосуються національних інтересів України.

Стратегічна конкуренція та геополітика. Головним мотивом, який уряди декларують при запровадженні нових заходів, є "стратегічна конкурентоспроможність".  Це прямий наслідок загострення геополітичного суперництва, зокрема між США та Китаєм, та використання економічних зв'язків як зброї.  Для України це не абстрактна теорія, а щоденна реальність. У світі, де економіка стала продовженням політики безпеки, сильна промислова база є таким же елементом національної оборони, як і армія.

Стійкість ланцюгів постачання. Пандемія COVID-19 та повномасштабне вторгнення Росії в Україну брутально продемонстрували крихкість глобальних ланцюгів постачання. Залежність від одного постачальника чи регіону виявилася стратегічною вразливістю. Як наслідок, уряди почали активно працювати над підвищенням стійкості, і ця мотивація стоїть за 15% нових заходів промислової політики. Це включає диверсифікацію джерел постачання критичної сировини та перенесення виробництв у дружні країни – процес, у якому Україна має відіграти ключову роль.

"Зелений" перехід. Глобальний енергетичний перехід до низьковуглецевої економіки створює безпрецедентний попит на специфічні корисні копалини. Літій, кобальт, нікель, мідь, рідкісноземельні метали – це "нафта" XXI століття, без якої неможливе виробництво акумуляторів, вітрових турбін, сонячних панелей та електромобілів. Продукти для низьковуглецевих технологій та сировина для них, така як критичні мінерали, є одним із головних фокусів нової промислової політики у світі.

Національна безпека. Близько кожної п'ятої нової промислової ініціативи у світі прямо мотивована міркуваннями національної безпеки, особливо коли йдеться про товари подвійного призначення.  Це встановлює прямий зв'язок між промисловим потенціалом країни та її обороноздатністю. Здатність самостійно виробляти або гарантовано отримувати титан для авіації, уран для енергетики чи мідь для електроніки перестала бути суто економічним питанням.

Важливо, що інструментарій цієї "нової" промислової політики також змінився. Якщо раніше вона асоціювалася з протекціонізмом та імпортозаміщенням, то сьогодні розвинені економіки віддають перевагу субсидіям, фінансовим стимулам та інвестиціям у дослідження та розробки. Торговельні обмеження частіше застосовують країни, що розвиваються.  Це важливий урок для України: сучасна промислова політика – це не про зведення стін, а про створення "магнітів" для інвестицій та технологій.

Таким чином, глобальне повернення до промислової політики є не просто економічним трендом, а головною ареною сучасної геополітичної конкуренції. Для України це означає, що розробка та впровадження власної "розумної" промислової політики є не лише питанням економічного розвитку, а й критично важливим інструментом зовнішньої політики та національного виживання. Україна володіє величезними покладами саме тих корисних копалин, які США та ЄС визнали "критичними" для досягнення своїх стратегічних цілей.  Розвиваючи ці ресурси, ми не просто допомагаємо собі – ми пропонуємо нашим західним партнерам вирішення їхньої стратегічної проблеми вразливості ланцюгів постачання. Це змінює парадигму відносин з "Україна потребує допомоги" на "Україна є стратегічним партнером, що пропонує рішення". Узгоджена промислова політика робить Україну незамінною частиною західної економічної архітектури та архітектури безпеки, що є набагато міцнішою основою для довгострокової підтримки та інтеграції, ніж лише фінансова допомога. Цей підхід вже знаходить своє відображення в угодах зі США та в рамках програми Ukraine Facility від ЄС, які прямо пов'язують фінансування з розвитком сектору критичних матеріалів. 

Принципи "розумної" промислової політики

Світовий досвід, узагальнений у дослідженнях, зокрема Центру досліджень економічної політики (CEPR), пропонує чіткі принципи для розробки ефективної промислової політики, яка уникає помилок минулого – корупції, неефективності та протекціонізму. Це не теоретичні вправи, а практична дорожня карта, яку Україна може і повинна адаптувати для свого видобувного сектору.

Принцип 1: Чіткість та реалізм цілей

"Розумна" промислова політика починається з чіткого розуміння, чого ми прагнемо досягти. Мета не може полягати лише у збільшенні видобутку в тоннах. Для України цілі мають бути комплексними та стратегічними:

1. Національна безпека: Гарантоване забезпечення вітчизняного оборонно-промислового комплексу необхідною сировиною, від титану до рідкісноземельних металів.

2. Економічний суверенітет: Побудова повних ланцюгів доданої вартості всередині країни. Замість експорту руди – інвестиції у збагачення, переробку та виробництво кінцевої продукції. Це означає експортувати не каміння, а технології та робочі місця.

3. Стратегічна інтеграція: Позиціонування України як надійного та безпечного постачальника критичних матеріалів для ЄС та США, що зміцнює наші геополітичні альянси та прискорює інтеграцію до західних структур.

4. Фіскальна стійкість: Створення стабільного джерела податкових та рентних надходжень для фінансування армії, соціальних програм та масштабної повоєнної відбудови.

Принцип 2: Прозорість та конкуренція як щеплення від корупції

Історично головним ризиком промислової політики було "захоплення держави" (state capture) та корупційне розподілення преференцій. Сучасний підхід пропонує потужну протиотруту: радикальну прозорість та чесну конкуренцію. Україна має тут унікальну перевагу і водночас – ахіллесову п'яту.

Наша перевага – це успішне впровадження Ініціативи прозорості видобувних галузей (EITI). Україна є однією з країн-лідерів у цій сфері, що було відзначено міжнародною нагородою EITI Chairs' Award у 2023 році за продовження роботи навіть в умовах війни. EITI надає перевірений механізм фінансової прозорості, дозволяючи відстежувати платежі компаній до бюджетів усіх рівнів, аж до окремих громад. Це створює довіру і для інвесторів, і для суспільства.

Але ми маємо розв'язати "парадокс прозорості". Прозорість фінансів має бути доповнена прозорістю геології. Неприпустимо, коли ключова геологічна інформація про наші надра, зібрана ще за радянських часів, залишається засекреченою та недоступною для потенційних інвесторів. Держава повинна не лише розсекретити ці дані, але й інвестувати у нові геологічні дослідження та їх сертифікацію за міжнародними стандартами, такими як JORC. Це перетворить "кота в мішку" на зрозумілий та привабливий інвестиційний продукт.

Конкуренція – другий стовп. Уряд вже запланував прозорі аукціони для нових ліцензій, і цей принцип має бути непорушним. Але цього недостатньо. Необхідно провести повний аудит сотень "мертвих ліцензій", які були видані в минулому і роками лежать без руху, блокуючи розвиток перспективних родовищ. Має запрацювати жорсткий принцип: "використовуй або втрачай".

Принцип 3: Держава як партнер, а не бар'єр

Роль держави в "розумній" промисловій політиці – не "обирати переможців", а створювати екосистему, де переможці можуть з'явитися та зростати завдяки конкурентним перевагам, а не політичним зв'язкам. Це вимагає від держави трьох ключових дій.

Регуляторна "деребанізація". Видобувна галузь роками страждає від клаптикового, застарілого та суперечливого законодавства. Галузь, що генерує мільярди для бюджету, досі не має єдиного кодифікованого документа. Ухвалення сучасного Кодексу про надра, розробленого у співпраці з бізнесом, має стати пріоритетом №1 для парламенту.

Ефективний діалог "держава-бізнес". Потрібен перехід від хаотичних зустрічей до структурованого та прозорого механізму співпраці. Це не про лобізм у його негативному сенсі, а про спільний пошук та вирішення реальних проблем, що стоять на заваді інвестиціям. Це цивілізований діалог, де бізнес вказує на бар'єри, а держава допомагає їх усувати.

Інвестиції у "суспільні блага". Початкова геологічна розвідка є надзвичайно ризикованим та дорогим етапом, який може коштувати десятки мільйонів доларів. Держава, можливо за підтримки міжнародних партнерів, повинна взяти на себе частину цих ризиків, фінансуючи розвідку та створюючи портфель якісно підготовлених, "готових до інвестицій" проектів. Це значно знизить вхідний бар'єр для приватного капіталу.

Принцип 4: Передбачувана, обмежена в часі та цільова підтримка

Замість постійних дотацій та пільг, які спотворюють ринок, "розумна" політика використовує цільові, тимчасові інструменти для вирішення конкретних ринкових провалів. Для України це може включати:

• Страхування інвестиційних ризиків. У воєнний час це ключовий бар'єр. Створення механізму страхування політичних та воєнних ризиків, спільно з міжнародними фінансовими інституціями (МФІ), є абсолютно необхідним.

• Стимули для глибокої переробки. Щоб заохотити будівництво збагачувальних та переробних підприємств, можна запровадити обмежені в часі податкові канікули або інвестиційні кредити, прив'язані до створення доданої вартості всередині країни.

• Підвищення конкурентоспроможності. Держава має вирішувати системні проблеми, що "з'їдають" прибуток та роблять українські підприємства неконкурентними. Йдеться про високі тарифи на електроенергію та залізничні перевезення, які вже змушують деякі компанії зупиняти роботу.

Впровадження цих чотирьох принципів дозволить Україні уникнути помилок минулого та побудувати справді сучасну, ефективну та стійку до корупції промислову політику.

Перед нами стоїть чіткий вибір між двома шляхами. Перший – це шлях статус-кво: бюрократична інерція, нерозроблені родовища, "мертві" ліцензії та втрачені можливості. Це шлях, на якому наше національне багатство так і залишиться сплячим потенціалом у глибинах землі, поки світ рухатиметься вперед без нас.

Другий шлях – це "Новий Промисловий Курс" для України. Це шлях "розумної", прозорої та спільної з бізнесом політики, яка розблокує багатство наших надр. Це шлях, на якому ми перетворюємо сировину на високотехнологічну продукцію, створюємо робочі місця, наповнюємо бюджет та зміцнюємо нашу обороноздатність і міжнародні альянси.

Плани розроблено, переліки мінералів затверджено, міжнародні принципи зрозумілі, а видобувна галузь готова бути надійним партнером держави.