Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
У 90-ті роки Балкани стали уособленням міжетнічного протистояння у Європі. В ході балканських війн було допущено дійсно багато злочинів (недосконалості людської природи ніхто не скасовував). Утім, героїзму і жертовності було продемонстровано не менше. І ось на крові своїх героїв та жертв, поміж руїн міжетнічного протистояння хорвати та серби опиняються у підневільному становищі. На обидві країни здійснюється шалений тиск із боку Заходу. В обмін на перспективи членства у ЄС від них вимагають відвернутися від тих, хто боровся за них зі зброєю в руках. Так за ґратами опиняються і серб Младич, і хорвати Готовіна, Маркач, Праляк.
Все це схоже на фарс. В ідеалі війни ведуться для того, аби пролита кров конвертувалася у забезпечення національних інтересів. Тут же підсумком усіх жертв стає національне приниження.
Ця ситуація дещо нагадує українсько-польський конфлікт часів Другої світової. Напевно, цей конфлікт можна вважати ще жорстокішим за балканські війни 90-х років. Героїзму також вистачало. Та в підсумку й Україна, і Польща були захоплені більшовиками.
Суди над Готовіною, Праляком чи Младичем є не лише судами над Хорватією та Сербією. Це суди над усією Центрально-Східною Європою, а разом із нею — і над європейськістю як такою.
Хорватсько-американський філософ Томіслав Суніч якось поділився двома цікавими спостереженнями. По-перше, ряд комуністичних ідеалів був реалізований саме в умовах капіталістичного Заходу. “Такі палеокомуністичні ідеї московських більшовиків і європейських інтелектуалів-марксистів як егалітаризм, інтелектуально-ідейне “вирівнювання”, можливість постійного економічного росту в межах мультикультурної системи — все це зі значно більшим успіхом було реалізовано саме на Заході”. По-друге, попри антинаціоналістичну політику соціалістичних урядів, країни Центрально-Східної Європи були вбережені від напливу мігрантів.
Західна Європа стала жертвою ідейної денаціоналізації, мігрантського вторгнення, встановлення гегемонії суміші лібералістичної та марксистської ідеологій. Центрально-Східна Європа значною мірою убереглася від такої долі. І ось тепер деєвропеїзований Захід диктує свої правила Балканам та Балтиці, Польщі та Україні. Не лише судить балканських військових, але й намагається змусити країни Вишеградської четвірки приймати мігрантів, вказує, кого не можна шанувати латвійцям та естонцям, висловлює занепокоєність зростанням націоналістичних настроїв в Україні.
Парадокс ситуації полягає у тому, що націоналістичність Центрально-Східної Європи водночас є її слабкістю. Суперечки з сусідами не просто відволікають сили, але й, передусім, не дозволяють об'єднатися настільки, наскільки це потрібно для належної конкуренції із Заходом. Аби відстояти свій національний характер, народи Центрально-Східної Європи мають винайти власну пан'європейську формулу.
Повертаючись до порівняння балканських війн із українсько-польським конфліктом, слід нагадати, що після встановлення комуністичних режимів українські та польські підпільники таки спромоглися на порозуміння. За іронією долі ініціатором примирення між УПА та ВіН став Мар'ян Голембйовський — той самий, який кількома роками раніше ініціював антиукраїнські акції на Холмщині. Голембйовський до останніх років життя гордився тим, що одним із перших зрозумів цінність українсько-польської дружби. За подібних обставин, в умовах встановлення комуністичного режиму відбувся пошук шляхів примирення між хорватськими усташами та сербськими четниками на Балканах.
Народи Центрально-Східної Європи мають усвідомити, що взаємні конфлікти — це надто велика розкіш. Часи Другої світової і порубіжжя XX та XXI ст. показали, що в підсумку таких конфліктів господарем политої кров'ю землі стає якщо не радянський окупант, то брюссельський бюрократ і гаазький суддя.
03.12.2017 13:36
Європа під Гаазьким трибуналом
Вироки, винесені у Гаазі сербському та хорватському генералам Ратку Младичу та Слободану Праляку, розмежовує у часі всього один тиждень. Младича було засуджено 22 листопада. Вирок Праляку підтвердили 29 листопада. Цей збіг закономірно штовхає на роздуми пр
Вироки, винесені у Гаазі сербському та хорватському генералам Ратку Младичу та Слободану Праляку, розмежовує у часі всього один тиждень. Младича було засуджено 22 листопада. Вирок Праляку підтвердили 29 листопада. Цей збіг закономірно штовхає на роздуми про спільну долю балканських країн.У 90-ті роки Балкани стали уособленням міжетнічного протистояння у Європі. В ході балканських війн було допущено дійсно багато злочинів (недосконалості людської природи ніхто не скасовував). Утім, героїзму і жертовності було продемонстровано не менше. І ось на крові своїх героїв та жертв, поміж руїн міжетнічного протистояння хорвати та серби опиняються у підневільному становищі. На обидві країни здійснюється шалений тиск із боку Заходу. В обмін на перспективи членства у ЄС від них вимагають відвернутися від тих, хто боровся за них зі зброєю в руках. Так за ґратами опиняються і серб Младич, і хорвати Готовіна, Маркач, Праляк.
Все це схоже на фарс. В ідеалі війни ведуться для того, аби пролита кров конвертувалася у забезпечення національних інтересів. Тут же підсумком усіх жертв стає національне приниження.
Ця ситуація дещо нагадує українсько-польський конфлікт часів Другої світової. Напевно, цей конфлікт можна вважати ще жорстокішим за балканські війни 90-х років. Героїзму також вистачало. Та в підсумку й Україна, і Польща були захоплені більшовиками.
Суди над Готовіною, Праляком чи Младичем є не лише судами над Хорватією та Сербією. Це суди над усією Центрально-Східною Європою, а разом із нею — і над європейськістю як такою.
Хорватсько-американський філософ Томіслав Суніч якось поділився двома цікавими спостереженнями. По-перше, ряд комуністичних ідеалів був реалізований саме в умовах капіталістичного Заходу. “Такі палеокомуністичні ідеї московських більшовиків і європейських інтелектуалів-марксистів як егалітаризм, інтелектуально-ідейне “вирівнювання”, можливість постійного економічного росту в межах мультикультурної системи — все це зі значно більшим успіхом було реалізовано саме на Заході”. По-друге, попри антинаціоналістичну політику соціалістичних урядів, країни Центрально-Східної Європи були вбережені від напливу мігрантів.
Західна Європа стала жертвою ідейної денаціоналізації, мігрантського вторгнення, встановлення гегемонії суміші лібералістичної та марксистської ідеологій. Центрально-Східна Європа значною мірою убереглася від такої долі. І ось тепер деєвропеїзований Захід диктує свої правила Балканам та Балтиці, Польщі та Україні. Не лише судить балканських військових, але й намагається змусити країни Вишеградської четвірки приймати мігрантів, вказує, кого не можна шанувати латвійцям та естонцям, висловлює занепокоєність зростанням націоналістичних настроїв в Україні.
Парадокс ситуації полягає у тому, що націоналістичність Центрально-Східної Європи водночас є її слабкістю. Суперечки з сусідами не просто відволікають сили, але й, передусім, не дозволяють об'єднатися настільки, наскільки це потрібно для належної конкуренції із Заходом. Аби відстояти свій національний характер, народи Центрально-Східної Європи мають винайти власну пан'європейську формулу.
Повертаючись до порівняння балканських війн із українсько-польським конфліктом, слід нагадати, що після встановлення комуністичних режимів українські та польські підпільники таки спромоглися на порозуміння. За іронією долі ініціатором примирення між УПА та ВіН став Мар'ян Голембйовський — той самий, який кількома роками раніше ініціював антиукраїнські акції на Холмщині. Голембйовський до останніх років життя гордився тим, що одним із перших зрозумів цінність українсько-польської дружби. За подібних обставин, в умовах встановлення комуністичного режиму відбувся пошук шляхів примирення між хорватськими усташами та сербськими четниками на Балканах.
Народи Центрально-Східної Європи мають усвідомити, що взаємні конфлікти — це надто велика розкіш. Часи Другої світової і порубіжжя XX та XXI ст. показали, що в підсумку таких конфліктів господарем политої кров'ю землі стає якщо не радянський окупант, то брюссельський бюрократ і гаазький суддя.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Скасування Господарського кодексу: ризики для бізнесу та економіки Володимир Бабенко 17:11
- Розпочато роботу над вебплатформою судових рішень War Crime Леонід Сапельніков 14:41
- Маємо забезпечити армію якісним майном Дана Ярова 14:21
- Нові зміни до Кримінального кодексу України: що потрібно знати Оксана Соколовська 13:27
- Судова практика: відміна виконавчого напису приватного нотаріуса Павло Васильєв 12:31
- Сектори польської економіки, в які інвестує український бізнес Сильвія Красонь-Копаніаж 12:10
- Санкції та їх оскарження в ЄС: що варто знати українському бізнесу та адвокатам Ростислав Никітенко 12:08
- Відвід судді: закон, практика та поради Владислав Штика вчора о 23:06
- Темна сторона онлайн-шопінгу: Temu потрапив під приціл ЄС Дмитро Зенкін вчора о 21:00
- Проведення обшуку без ухвали слідчого судді Євген Морозов вчора о 19:56
- Закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України Андрій Хомич вчора о 19:45
- Продаж майна боржника на електронному аукціоні Павло Васильєв вчора о 14:50
- Місце проживання дитини після розлучення: досвід та практика Світлана Приймак 02.11.2024 20:08
- Неконкретність вимог податкового органу для розблокування податкових накладних Євген Морозов 02.11.2024 19:05
- МВФ і пенсії Андрій Павловський 02.11.2024 11:49
Топ за тиждень
Популярне
-
Що подивитись у кіно. Три новинки тижня
Життя 7350
-
Озеро Гарда: шість найкрасивіших міст на найбільшому озері Італії
Життя 6158
-
Рекорд року. Український експорт у жовтні досяг $3,8 млрд: список головних товарів
Бізнес 1438
-
Тисяча Зеленського. Гроші можна буде отримати не лише в Дії
Фінанси 1437
-
Поспілкуватися з рослинами. У Лондоні вперше представлять сад зі штучним інтелектом
Життя 1269
Контакти
E-mail: [email protected]