Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Стратегія Порошенка — це стратегія мінімальної суб'єктності. Здавалось би, державне утворення, геополітичний статус якого — неоколонія, мало б використати війну для нарощування власної суб'єктності. Проте чинна влада цілком задовольняється неоколоніальним становищем України. Потенціал суб'єктності, що створюється завзяттям українських вояків і мурашиною працею активного патріотичного тилу, нівелюється готовністю Порошенка забезпечувати виконання рішень, прийнятих на так званому “міжнародному” рівні (точніше, на рівні геополітичних гравців, до сфери інтересів яких входить Україна).
Маємо справу з ситуацією, коли Україна продовжує бути таким собі акціонерним товариством. Акції розподілені між потужними геополітичними силами, передусім Москвою, Берліном, Вашингтоном. Між цими силами може точитися боротьба за контрольний пакет акцій, за прийняття тих чи інших рішень. Але геополітичний статус України від цього не змінюється. Порошенко так і не наважився відмовитися від ролі виконавчого директора і, покладаючись на всесторонню мобілізацію українського суспільства, спробувати здобути Україні справжні суверенітет і суб'єктність.
За таких умов введення воєнного стану позбавлене військово-політичного сенсу. Бо воєнний стан та низка мобілізаційних та силових заходів, які у ньому інтегруються, спрямовані на вирішення політичних питань військовим шляхом. Порошенко від такого вирішення дуже далекий — йому йдеться лише при виконання прийнятих акціонерами рішень при одночасній турботі про збереження посади директора.
В такій системі координат єдиним резоном для введення воєнного стану може стати вирішення внутрішніх політичних завдань. Усвідомлюючи, що послідовна реалізація накресленої у Мінську стратегії зустрічає спротив серед пасіонарних суспільно-політичних сил, Порошенко може наважитися на введення воєнного стану. З одного боку, це буде данина популізму задля заспокоєння наявної у суспільстві “партії війни”. З іншого боку, воєнний стан створює чудові умови для подавлення опозиції (зрозуміло, що йдеться не про “Опозиційний блок”, а про націоналістів, фронтовиків із активною суспільно-політичною позицією, незалежних політиків).
Враховуючи попередні два роки правління Порошенка, є сенс говорити, що, якщо воєнний стан і буде введений, то лише зі щойно згаданих мотивів.
Звісно, політика переповнена ірраціональними речами, котрі не завжди можна передбачити. Існують певні шанси того, що Путін зробить ставку на реалізацію власних цілей, змістивши методи боротьби у бік конвенціонального військового протистояння. Відтак і українська влада може відповісти симетрично і почати діяти так, як потрібно було ще у 2014 році. Та поки що більш імовірним видається продовження неоколоніальної політики, котра перекреслювала найбільш героїчні здобутки української зброї.
12.08.2016 20:12
Воєнний стан від Порошенка: очікувати чи боятися?
Маємо справу з ситуацією, коли Україна продовжує бути таким собі акціонерним товариством. Акції розподілені між потужними геополітичними силами, передусім Москвою, Берліном, Вашингтоном. Між цими силами може точитися боротьба за контрольний пакет акцій, за
Розмови про можливість введення воєнного стану відновилися у двадцятих числах липня. Потенційна ескалація конфлікту, зокрема нещодавні кримські інциденти, можуть створити враження, що воєнний стан таки буде проголошено. Але це всього лиш враження.Стратегія Порошенка — це стратегія мінімальної суб'єктності. Здавалось би, державне утворення, геополітичний статус якого — неоколонія, мало б використати війну для нарощування власної суб'єктності. Проте чинна влада цілком задовольняється неоколоніальним становищем України. Потенціал суб'єктності, що створюється завзяттям українських вояків і мурашиною працею активного патріотичного тилу, нівелюється готовністю Порошенка забезпечувати виконання рішень, прийнятих на так званому “міжнародному” рівні (точніше, на рівні геополітичних гравців, до сфери інтересів яких входить Україна).
Маємо справу з ситуацією, коли Україна продовжує бути таким собі акціонерним товариством. Акції розподілені між потужними геополітичними силами, передусім Москвою, Берліном, Вашингтоном. Між цими силами може точитися боротьба за контрольний пакет акцій, за прийняття тих чи інших рішень. Але геополітичний статус України від цього не змінюється. Порошенко так і не наважився відмовитися від ролі виконавчого директора і, покладаючись на всесторонню мобілізацію українського суспільства, спробувати здобути Україні справжні суверенітет і суб'єктність.
За таких умов введення воєнного стану позбавлене військово-політичного сенсу. Бо воєнний стан та низка мобілізаційних та силових заходів, які у ньому інтегруються, спрямовані на вирішення політичних питань військовим шляхом. Порошенко від такого вирішення дуже далекий — йому йдеться лише при виконання прийнятих акціонерами рішень при одночасній турботі про збереження посади директора.
В такій системі координат єдиним резоном для введення воєнного стану може стати вирішення внутрішніх політичних завдань. Усвідомлюючи, що послідовна реалізація накресленої у Мінську стратегії зустрічає спротив серед пасіонарних суспільно-політичних сил, Порошенко може наважитися на введення воєнного стану. З одного боку, це буде данина популізму задля заспокоєння наявної у суспільстві “партії війни”. З іншого боку, воєнний стан створює чудові умови для подавлення опозиції (зрозуміло, що йдеться не про “Опозиційний блок”, а про націоналістів, фронтовиків із активною суспільно-політичною позицією, незалежних політиків).
Враховуючи попередні два роки правління Порошенка, є сенс говорити, що, якщо воєнний стан і буде введений, то лише зі щойно згаданих мотивів.
Звісно, політика переповнена ірраціональними речами, котрі не завжди можна передбачити. Існують певні шанси того, що Путін зробить ставку на реалізацію власних цілей, змістивши методи боротьби у бік конвенціонального військового протистояння. Відтак і українська влада може відповісти симетрично і почати діяти так, як потрібно було ще у 2014 році. Та поки що більш імовірним видається продовження неоколоніальної політики, котра перекреслювала найбільш героїчні здобутки української зброї.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Тримати зв’язок: як підтримати людей на тимчасово окупованій території Нісар Ахмад вчора о 20:10
- Сильные должны править миром. Точка Володимир Гломозда вчора о 15:45
- "Зачистка" від Банкової Євген Магда 14.02.2025 22:02
- П’ять уроків енергетичного переходу до 2025 року Ксенія Оринчак 14.02.2025 16:22
- Ми у вільному падінні в провалля Володимир Горковенко 14.02.2025 13:43
- Джаз проти тривог: чому "Чикаго" резонує з Україною Ірина Голіздра 14.02.2025 06:59
- Перемовини з терористом: юридичний та етичний вимір Дмитро Зенкін 13.02.2025 17:00
- 14 лютого – День книгодарування: подаруйте книжки своїм бібліотекам Віктор Круглов 13.02.2025 12:28
- Искусство заключать сделки... с дьяволом Володимир Стус 13.02.2025 02:55
- "No clear vision, no future". Без чёткого видения – у Украины нет будущего Вільям Задорський 12.02.2025 15:21
- Податки для українських біженців у Європі: реальність, ризики та можливості Дмитро Зенкін 11.02.2025 17:48
- Інвестиції в українську нерухомість: можливості та виклики Сергій Дзіс 11.02.2025 17:35
- Відшкодування шкоди від терористичних актів: чи реально отримати компенсацію від держави? Світлана Приймак 11.02.2025 15:34
- Самотність, яка нищить Людмила Євсєєнко 11.02.2025 14:17
- На що насправді здатен ретинол Вікторія Жоль 11.02.2025 11:26
Топ за тиждень
Популярне
-
Середня ланка в IT фактично зникає. Чому інженер-програміст зараз – не те саме, що п'ять років тому
Думка 2360
-
Росія відправила літак із грошима новій владі Сирії – Reuters
Бізнес 2247
-
Що подивитися на День Валентина: найкасовіші романтичні комедії
Життя 1593
-
День бабака і безнадії. Як переселенці вже десять років живуть у модульному містечку в Кривому Розі
1536
-
Українці сильніші, ніж самі про себе думають
Думка 1484
Контакти
E-mail: [email protected]