Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.06.2016 08:50

Децентралізація здорової людини і децентралізація курця

Філософ, публіцист

Говорячи у сучасних умовах про децентралізацію, варто дотримуватися принципового розмежування. Є децентралізованість, котра мала б існувати за оптимальних умов. І є децентралізація, яку можна (або не можна) проводити за сучасних умов.Ідеал децентралізовано

Говорячи у сучасних умовах про децентралізацію, варто дотримуватися принципового розмежування. Є децентралізованість, котра мала б існувати за оптимальних умов. І є децентралізація, яку можна (або не можна) проводити за сучасних умов.

Ідеал децентралізованості тісно пов'язаний із принципом субсидіарності. Цей принцип полягає в тому, що суб'єкти вищого порядку не повинні втручатися у справи суб'єктів нижчого порядку, якщо ці справи можуть ефективно і правильно вирішуватися ними самостійно. Приміром, за нормальних умов держава в особі школи не повинна надмірно втручатися у виховання дітей, оскільки виховання у першу чергу є природною нішою для батьків. Можна навести ще локальніший приклад. У процесі виховання дітей батьки мають надавати їм певну свободу, і межі цієї свободи повинні поступово зростати, аби підготувати дітей до самостійного життя (особливим чином це стосується виховання хлопчиків).

Принцип субсидіарності жорстко корелює із критеріями доцільності, відповідальності, виправданості. Якщо брати вище наведений приклад надання певної свободи дітям, то батьки можуть толерувати те, що їхній син на вулиці або у школі інколи вступає у конфлікти з іншими дітьми. Часом такі конфлікти навіть можуть доходити до бійок. Втручатися при найменшому конфлікті було б неправильно, бо таким чином можна або подавити в дитині природну жагу справедливості, або перетворити його на тюхтія, котрий не здатен за себе постояти. Проте часом такі конфлікти переростають у крайності: син є або занадто агресивним, або кожного тижня приходить додому з новими синцями. Зрозуміло, що за таких умов втручання батьків є обов'язковим. Інакшими словами, справжнє застосування принципу субсидіарності ніколи не буває безвідповідальним. Якщо суб'єкти вищого порядку невиправдано відмовляються втручатися у проблеми суб'єктів нижчого порядку, то це не субсидіарність, а дурість.

У випадку адміністративно-територіального устрою застосування принципу субсидіарності означає, що держава не повинна втручатися у ті справи, які можуть самостійно вирішуватися місцевою громадою або ж ширшими територіальними утвореннями. Субсидіарність у цьому випадку означає не лише широкі права місцевого самоврядування, але й фіскальну децентралізованість.

Те, що Україна потребує застосування принципу субсидіарності, є безперечним фактом. Одначе виникає питання: як досягти істинної субсидіарності і уникнути вищезгаданої безвідповідальної дурості?

Різка децентралізація сьогодні є неприйнятною з огляду на ряд причин. Ці причини ми можемо узагальнити до трьох факторів: загроз національній безпеці, егоїзму і безвідповідальності місцевих бізнесово-політичних еліт і пасивності мас у питаннях, які мають безпосередньо вирішуватися на місцях.

Яскравий приклад несправедливих вимог децентралізації дає нам Закарпаття. Уже неодноразово лунали тези про необхідність надати Закарпаттю спеціальний адміністративний і фіскальний статус. Усі ці тези передусім варто сприймати в контексті закарпатського квазі-сепаратизму, котрий дуже вигідний іноземним силам, зокрема Москві. У разі, якби надання Закарпаттю спецстатусу дійсно відбулося, варто було б очікувати ланцюгової реакції з боку областей Півдня та Сходу України.

На тлі нинішнього протистояння з Москвою найпершою передумовою для серйозного впровадження децентралізації мала б стати жорстка політика держави відносно місцевих еліт. Ці еліти необхідно пересіяти крізь сито лояльності до української державності. Допоки хоч у одній області серед місцевої бізнесової, політичної та чиновницької еліти існуватиме відчутний відсоток осіб, зорієнтованих на Москву, серйозна децентралізація повинна вважатися неприйнятною (або ж, якщо це буде виправдано, реалізовуватися лише вибірково у “показових” областях).

У якомусь сенсі шлях до адекватної децентралізації України лежить через її централізацію. Спочатку жорсткі заходи, здійснені державною владою з метою захисту національної безпеки, — і аж потім децентралізація.

Окрім державницької лояльності, Київ має вимагати від місцевих еліт суспільної відповідальності. Не варто бавитися у егалітарні ілюзії і  мріяти про те, що так званий “народ” на місцях зможе повністю замінити собою тамтешню далеко не ідеальну еліту. Держава має змусити цю еліту жити за чітко прописаними правилами і не діяти на користь власного блага всупереч суспільним інтересам.

Нарешті, для запуску адекватних процесів децентралізації є необхідною більша активність широких мас населення. У нас сьогодні спостерігається патологічна ситуація, коли пересічний обиватель не задоволений усіма і всім, уявляє себе великим стратегом у сфері державного життя чи міжнародної політики, але водночас залишається пасивним щодо вирішення локальних проблем (навіть якщо обурюється ними). Ця ситуація має бути виправлена.

Децентралізація має спиратися на громаду — на справжню громаду, а не те, що прикривається її вивіскою. Зараз же ставка робиться саме на псевдогромаду. Інакше пояснити те ж “укрупнення громад” неможливо, бо таке укрупнення — це насправді нищення.

За умов вирішення вище окреслених завдань децентралізація (в т.ч. й фіскальна) може йти дуже далеко. Ідеалом фіскальної децентралізації має стати така ситуація, коли дрібний бізнес своїми податками формує виключно місцевий бюджет, бюджет конкретного села чи міста. А державний бюджет наповнюється за рахунок крупного бізнесу та державних підприємств. Середній бізнес при цьому залучений до формування бюджету району та області.

Такі зміни повинні супроводжуватися поступовим зменшенням державних витрат на “соціалку”. Українців непотрібно годувати подачками — їх варто привчати до самостійного життя. Інша справа — це те, що місцева громада може демонструвати солідарність і надавати фінансову допомогу тим, хто її дійсно потребує (скажімо, вона призначить допомогу багатодітній вдові, чоловік якої загинув на війні, зате не надасть її наркоманці).

Поки що децентралізація, котра вимальовується в Україні, спрямована на реалізацію інтересів місцевих еліт і несе собою загрози національній безпеці (через невиправдані відцентрові тенденції, на яких можуть зіграти закордонні сили).

Євген Коновалець якось говорив (у контексті визвольної боротьби 1917-1920 років), що дорога до українського Львова лежить через український Київ. Зараз ситуація подібна. І без зміни державної еліти, без “оздоровлення Києва” неможливо оздоровити решту України. Щоправда, існує альтернативна стратегія наведення порядку “знизу”. Та це — окрема тема для розмови.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net