Герменевтичні аспекти демаркації понять "jus" та "lex" або що таке "право"?

Що ж насправді означають терміни “право”, “закон”, “справедливість”?

Що таке право? Ми звикли до того, що право — це сукупність загальнообов'язкових правил (норм), які охороняються силою держави.

Але чи це справді так? 

Що ж насправді означають терміни “право”, “закон”, “справедливість”? Беззаперечно, що завдяки праву різноманітні практичні інтереси людей отримують дієвий інструмент для реалізації, а людська спільнота загалом отримує дієвий засіб для підтримання загальної дисципліни спільного буття.

Як ми побачимо далі, поняття “jus” може позначати право як “справедливий вчинок”, а поняття “lex” - юридичне правило, котре зобов’язує людину в її вчинках. Але чи все так просто?

Право є тим простором у межах якого розгортається і здійснюється ідея справедливості, скажете ви, і будете праві.

Дивовижним, проте, є те, що в усіх європейських мовах термін “право” походить із зовсім іншої сфери.

Для нас, українців, розуміння правової традиції Заходу, принципів відновного правосуддя – це один із способів обґрунтувати нашу європейську ідентичність, усвідомити себе частиною сім’ї вільних європейських народів.

Згідно О. М. Костенка “Держава має сприяти вихованню нового покоління громадян, створюючи у суспільстві умови для узгодження їхньої волі і свідомості із законами соціальної природи”.

Можна навчити папугу описувати свій стан (“Гоша хоче їсти” або “Гоша хоче пити”), навчити виконувати різні накази. Проте розуміти, що означає діяти за нормами чи бути відповідальним, – цього папуга не зможе.

Але як співвідносяться закон і право? Право у вигляді закону не тільки погрожує, а й обіцяє захищати інтереси людей. За Тоні Оноре, право має ґрунтуватися на моральності та особистій зацікавленості у справедливості, тоді моральні переконання і право підтримують одне одного.

А як щодо справедливості? Справедливість є такою специфікацією стосунків між індивідами, коли всі вони усвідомлюють себе рівними стосовно певного раціонального принципу. “Право – це щось пропорційне”, а сенс пропорції (analogia) – прирівнювання.

Право є орієнтованим на ідею справедливості зобов’язуючим порядком взаємовідносин. Але справедливість можлива тільки там, де є рівність перед законом за принципом “закон один для всіх”.

Запитання “Що є право?” може спантеличити правознавця так само, як запитання “Що є істина?” спантеличить філософа.

Що відповідає праву не завжди співпадає з тим, що кажуть закони. Що відповідає праву, це юрист ще може вказати, але наскільки правими (справедливими – нім.recht) є веління цих законів і чи існує загальний критерій, користуючись яким можна було б пізнати як праве, так і неправе – це для юриста залишається прихованим.

Відповідь на попереднє питання буде така: коли право раціонально (тобто розумно) обґрунтоване, тільки тоді може виникнути повага до права, визнання права вільними індивідами як підставу спільного життя, заснованого на свободі. Із часів античності таке право називають справедливим.

Платон каже, що слово “право” (dikaion) важко зрозуміти. Оскільки це щось дуже швидке і таке, що все пронизує, він виводить його значення з diaion, оскільки право все пронизує і всім править. Аристотель убачає в dikaion займенник dicha – “навпіл”, “надвоє”, оскільки право й правосуддя наділяє всіх рівними частинами.

Правосуддя (для греків) було процесом рівного розподілу між принаймні двома особами. Тут помітно, що для греків важливими є математичні аналогії, математичний спосіб мислення.

Від грецького dike (“звичай”, “право”, “справедливість”, “правосуддя”, “судочинство”) походить одне із центральних понять не тільки античної філософії, але й усієї європейської традиції – dikaiosyne (“справедливість”, “законність”).

За Льюїсом Фуллером “право – це спроба підкорити поведінку людей владі правил”. Право – це діяльність, а правова система є продуктом безперервних цілеспрямованих зусиль. Справедливість тут означає підкорення соціальним нормам.

Римська культура додає до понять “право”, “справедливість” свої нюанси. Саме походження слова jus, juris (від нього – “юриспруденція”, “юридичний”, “юрист”) визначити складно. Це слово означає також не тільки “право”, але й “справедливість”(jus від Jovis, Juppiter – головний Бог римлян).

Римський юрист Ульпіан відповідає про походження терміну “право” таким чином: “право” називається так від “справедливості”. Тома Аквінський визначає право згідно з римським юристом Павлом як “науку про благо і рівність” (ars boni et aequi), мистецтво пізнавати, що ж є справедливим.

Звідси й відомий вислів що право – це мистецтво добра і справедливості.

Отже, “jus” позначає право як “учинок, згідний зі справедливістю” (jus vel justum est aliquod opus) і відрізняється від “lex”, що позначає юридичне правило, котре зобов’язує людину в її вчинках.

Франсіско Суарес виводить “jus” від “jussum”, поєднуючи таким чином “право” і “наказ”, коли закон виступає конкретним вираженням права (наказу). Отже, справедливість, справедливий вирок (розподіл), праведна воля, справедливий наказ – ось це становить значення терміну “право” у грецькій і латинській мовах.

Дивовижним, проте, є той факт, що в усіх європейських мовах термін “право” походить із зовсім іншої сфери значень.

Він пов’язаний із навичками орієнтуватися в просторі “ліве” і “праве” і так закріплений в українській мові (як і слово “справедливість”).

Німецьке recht, англійське right, італійське diritto, іспанське derecho, французьке droit, українське і російське “право” – усі вони мають спільне джерело походження.

Як ми вже з’ясували, запитання “Що є право?” незвичне для правознавця так само, як запитання “Що є істина?” спантеличить логіка. Що відповідає праву (quid sit juris), тобто що кажуть або казали закони в певному місці й у певний час, лише це юрист може вказати.

У праві ми спостерігаємо дію розуму, тому право ніколи не втрачає зв’язку із мораллю (хоча і відрізняється від останньої). Якщо цей живий і конкретний зв’язок буде втрачено, то і право, і держава втратять будь-який сенс, будучи позбавленими фундаментальних орієнтирів свого власного існування. Людина тоді підкорятиметься не розумові у вигляді практичних правил, а чуттєвим пристрастям, егоїстичним імпульсам. Право стає тоді суто функціональним, але таким чином втрачає свій авторитет.

– Що є держава без правосуддя?

– Зграя розбійників, та й годі. (Аврелій Августин).

У наш час правова традиція, яка визначала життя європейців протягом багатьох століть, перебуває у стані кризи. Зайве казати, що це загроза і нашій європейській ідентичності.

Саме тому вивчення цих цікавих питань – це один із засобів обґрунтувати нашу європейську ідентичність, що дає нам змогу зрозуміти та успішно впроваджувати відновне правосуддя замість інквізиційного.