Конфлікт інтересів при роботі близьких осіб:суб'єкти,обмеження, відповідальність

Посадовці органів державної влади, місцевого самоврядування під час виконання обов’язків, постійно перебувають у жорстких рамках необхідності дотримання вимог антикорупційного законодавства.

Посадовці органів державної влади, місцевого самоврядування та юридичних осіб публічного права під час виконання покладених обов’язків, особливо у випадку здійснення керівництва установи або окремим напрямом роботи, постійно перебувають у жорстких рамках необхідності дотримання вимог антикорупційного законодавства щодо уникнення та запобігання виникненню будь-яких проявів конфлікту інтересів.

Зазначений аспект роботи посадовців знаходиться під постійним моніторингом правоохоронних органів та спеціально уповноважених органів державної влади, про що свідчить збільшення кількості скерованих до суду протоколів про адміністративні правопорушення, пов’язані з конфліктом інтересів.

Однак, як свідчить судова практика, далеко не завжди припущення суб’єктів протидії корупції про наявність конфлікту інтересів відповідає дійсності та ґрунтується на вірному тлумаченні чинного законодавства.

Аналізуючи судові рішення у вказаній категорії справ, приходимо до висновку, що у світлі конфлікту інтересів найпоширенішими кейсами, які привертають найбільшу увагу антикорупційних органів, є випадки ініціювання посадовцями виплати матеріальних заохочень (преміювання) стосовно самих посадовців або близьких їм осіб.

Водночас, далеко не завжди сам факт ініціювання посадовою особою власного преміювання або преміювання близьких осіб має трактуватись як вчинення дій в умовах конфлікту інтересів.

У зазначеному контексті варто акцентувати увагу на таких питаннях.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, пов’язані з конфліктом інтересів, передбачена частинами 1 та 2 ст. 172-7 КУпАП, та настає за неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність реального конфлікту інтересів, а також у разі вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Згідно ст. 28 Закону, особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону зобов'язані:

- вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

- повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

- не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Згідно визначень, наведених у примітці до ст. 172-7 КУпАП, а також в ч. 1 ст. 1 Закону, реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.

Приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях (ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до статті 1 Закону, корупційне правопорушення визначено як діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Корупцією є використання особою, зазначеною участині першійстатті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.

Системний аналіз законодавства в сфері запобігання та протидії корупції, відображений, зокрема у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року, свідчить, що відмінність між поняттями реальний та потенційний конфлікт інтересів полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.

Таким чином, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи невчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів особа, яка здійснює правозастосовну діяльність, для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, має встановити наявність обов'язкової сукупності таких юридичних фактів, як:

1) наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений;

2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;

3) наявність повноважень на прийняття рішення;

4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об'єктивність або неупередженість рішення.

Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією.

Аналогічна позиція міститься в Методичних рекомендаціях з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, затверджених 14.07.2016 Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції №2.

Тобто, навіть при наявності суперечності між особистими інтересами та службовими повноваженнями обов'язковим є встановлення можливості впливу такої суперечності на об'єктивність або упередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих службових повноважень.

При цьому конфлікт інтересів повинен бути реальним (очевидним) і передбачуваним. Тобто конфлікт інтересів має місце тоді, коли вказана суперечність фактично вплинула на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих особі службових повноважень.

Водночас, особисті інтереси суб'єкта корупційних дій мають не просто не співпадати, а створювати конфлікт з інтересами того органу, в якому така особа здійснює діяльність.

Згідно з положеннями Закону, основною суб'єктивною ознакою поняття конфлікту інтересів є внутрішня суперечливість відповідної особи, яка характеризується наявністю усвідомлюваних або інстинктивно-відображених прагнень до віддання переваги у реалізації та забезпеченні власних інтересів над суспільно-корисними, що набуває конкретного втілення у відповідних вчинках.

Таким чином, для підтвердження складу адміністративних правопорушень щодо конфлікту інтересів в діях (бездіяльності) особи необхідна сукупність усіх ознак конфлікту інтересів, а також докази наявності умислу особи на вчинення такого порушення закону.

За відсутності усіх перелічених ознак, особу не може бути піддано відповідальності за правопорушення щодо конфлікту інтересів.

Зазначене також підтверджується судовою практикою. Як приклад рішеннями у справах №208/1925/18, №591/229/18, №501/1392/18, №766/10013/18, №591/649/18, №308/4478/17, №308/4479/17, №183/5075/16, та низці інших справ окресленої категорії.

Окрім того, у правозастосовній практиці правоохоронців значна увага приділяється оцінці родинних зв’язків посадовців, які перебувають у відносинах підпорядкування, через призму конфлікту інтересів.

Особливо зазначене стосується державних та комунальних підприємств, установ та організацій.

У вказаному контексті варто зазначити, що сам факт наявності між посадовими особами юридичних осіб публічного права родинних стосунків та їх роботу в одній установі, не є порушенням вимог антикорупційного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону, близькі особи - особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких із суб'єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб'єкта.

Згідно з положеннями частини 1 статті 27 Закону, особи, зазначені у підпунктах "а", "в"-"з" пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Водночас, статтею 1 Закону визначено, що пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням.

Тобто, вказані обмеження не поширюються на посадових осіб юридичних осіб публічного права, до яких, згідно з положеннями підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 закону, віднесена посада головного лікаря комунального закладу.

Таким чином, Законом не заборонено посадовим особам юридичних осіб публічного права мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб.

Водночас, у випадку вчинення дій чи прийняття рішень стосовно таких посадових осіб, які міститимуть ознаки конфлікту інтересів, до відповідних посадовців може бути застосовані передбачені законом заходи, у тому числі притягнення до адміністративної відповідальності.

Викладена вище позиція автора  не є правовою консультацією та надається з інформаційною метою. У конкретних ситуаціях доцільно звернутись до фахівця для отримання відповідної консультації.