Урядовій команді слід було наполягати на тезі, що Україна як держава повністю готова до вільного обігу землі.
«Турборежим» в другому читанні законопроекту про ринок землі не вдався. Тому парламент вимушений відкласти усі інші важливі реформи, допоки не розгляне усі 4300 правок до «земельного» законопроекту, і цей процес може затягнутись аж до початку квітня.
Переламати «позиційний тупик» спробував радник прем’єр-міністра Олексій Мушак. З його подачі у ЗМІ з’явилась теза «через відтягування із запуском ринку землі Україна втратить $400 млн». Ця теза розвивається так: ВР ризикує невчасно ухвалити законопроект про недопущення повернення «Приватбанку» колишнім власникам, МВФ не дасть вчасно новий транш в $1 мільярд. Україні доведеться позичати гроші на зовнішніх ринках, і переплата складе ті самі $400 млн за наступні 10 років. Але такого доводу вкрай мало, аби переламати ситуацію до запуску повноцінного ринок землі в Україні.
Аргумент Мушака про втрату $400 млн через розгляд «законодавчого спаму» про земельну реформу цілком вкладається у парадигму праці Руссо про «суспільний договір», за якою будь-яке обмеження прав власності – це узурпація, будь-яке збільшення свобод – благо. Але ж противники запуску ринку землі мовлять про зовсім інше. Вони не просто говорять, що судді та силовики – корумповані, правова система та державні реєстри – недосконалі, тому селянин не зможе захистити своє право на землю. Вони таким чином стверджують, наша держава настільки недосконала, що запуск ринкового обігу землі може стати домовиною для нашої державності. Цей дискурс уряд Гончарука лише підсилив своїми заявами про начебто «втрату майже мільйона гектарів землі державних підприємств», «тотальну корумпованість аграрних ДП» та про «факт значного тіньового ринку зерна, доведеного спостереженнями через супутник».
Але ж об’єктивні дані окреслюють зовсім іншу реальність. Попри медійні повідомлення про десятки рейдерських атак на аграріїв, правоохоронні органи в підсумку зазвичай зберігали майно законним власникам. За валом інших новин загубились повідомлення 2017-2018 років, коли СБУ знешкодила групу бойовиків з окупованого Криму, які мали завдання тероризувати фермерів Херсонщини. Або ж про попередження силовиками на Черкащині замаху на активіста, який боровся за підвищення орендної платні селянам. В кінці 2018 року громадськість особливо надихали заголовки «українські суди визнали рішення ЄСПЛ про неправомірність земельного мораторію». Таку новину трактували як ознаку неминучості старту ринку землі. Але це слід було трактувати і як ознаку того, що українські суди стали повністю на захист права власності селянина на землю. Врешті, парламентські популісти наполягають на запровадженні новели про «мінімальний поріг ціни продажу паю». Але ж це поняття і без того існує в нашому законодавстві, і називається «нормативно-грошова оцінка землі». Для України цей показник в цілому тримається на рівні $1300 за гектар, для регіонів – коливається від $1 тисячі до $2 тисяч за гектар.
Ці всі факти легко можна вкласти в концепт «досконалої держави», готової до ринкового обігу сільськогосподарської землі. І саме на основі такого концепту Мушак та його колеги з уряду могли повести комунікацію щодо земельної реформи та уникнути нинішнього «позиційного тупика» в парламенті. Але для цього довелось би фактично відмовитись від парадигми «старі еліти розвалили країну», на основі якої Зеленський власне й став президентом.
На жаль, в команді Зеленського відсутнє розуміння, що питання запуску ринку землі не лише повинне розглядатися виключно за регламентними нормами парламенту, незалежно від тривалості розгляду. Навіть ухвалення цього закону не вирішить всі існуючі проблеми в аграрній сфері, а по суті лише запустить їх системне обговорення в суспільстві.
