Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
30.09.2010 13:28

Застосування аналогії закону до правовідносин, пов'язаних з обігом облігацій

Управляющий партнер Адвокатского объединения "ГОЛОВАНЬ И ПАРТНЕРЫ"

Пропоную читачам ознайомитися з цікавим на мій погляд матеріалом адвоката нашої фірми Олександра Никифорова

Пропоную читачам ознайомитися з цікавим на мій погляд матеріалом адвоката нашої фірми Олександра Никифорова:

Застосування аналогії закону до правовідносин, пов'язаних з обігом облігацій

Приводом для написання цього матеріалу стала справа, правове супроводження якої здійснювалось під час проходження нею господарських судів України всіх інстанцій.

Незвичайність справи полягає у доведенні необхідності застосування до певних відносин аналогії закону, що є дуже і дуже рідким явищем для українських судів, тому даний випадок заслуговує на особливу увагу.

Отже, 2004 року юридичною особою - резидентом України було емітовано першу серію процентних облігацій на пред’явника, згодом 2005 року було випущено і другу серію облігацій. Метою таких дій було залучення на підприємство грошових коштів.

Облігації були розміщені у повному обсязі, а підприємство залучило 35 000 000,00 грн. (загальна номінальна вартість 350 облігацій).

На момент випуску статутний капітал емітента був значно меншим ніж загальна номінальна вартість облігацій, як першої так і другої серії, тому емітентом було укладено договори поруки, що мали забезпечити виконання емітентом своїх зобов’язань. При цьому означені договори поруки передбачали солідарну відповідальність емітента та поручителя перед власниками облігацій та платність послуг поручителя.

Доцільно відзначити, що забезпечення облігацій окремо врегульоване спеціальним законодавством щодо цінних паперів. Відповідно до п. 5.3. Положення про порядок випуску облігацій підприємств облігації вважаються забезпеченими порукою, якщо емітент визначив їх такими в рішенні про розміщення облігацій та уклав відповідний договір поруки з поручителем щодо забезпечення виконання зобов'язання погашення основної суми боргу та/або виплати доходу за облігаціями. Відповідно до п. 5.10 Інформація про емітента має містити таке: «У разі, якщо обсяг випуску облігацій (крім випуску облігацій з додатковим забезпеченням) перевищує розмір власного капіталу емітента, - застереження про таке перевищення».

Відповідно до Порядку навіть для реєстрації випуску облігацій емітент подає до органу реєстрації нотаріально засвідчені копії договорів, якими забезпечується випуск (чи його частина).

Строком погашення облігацій був визначений 2014 та 2015 роки.

Згодом дії емітента призвели до невдоволення певних власників облігацій, що володіли 132 облігаціями, оскільки, на їх думку, емітент не виконував свої зобов’язання, зокрема, не виплачував та не депонував доход за облігаціями на відповідному рахунку згідно із приписами умов випуску облігацій. Власники облігацій мали всі підстави припускати можливість неповернення вкладених коштів, тому хотіли повернути їх достроково і якомога скоріше.

Власникам облігацій стало відомо про те, що з вини емітента, який не платив поручителям, у судовому порядку було розірвано договори поруки, тобто зобов’язання емітента перед власниками облігацій втратили забезпечення. Слід відзначити, що сам по собі цей факт автоматично ні до чого не веде, оскільки умови випуску облігацій та спеціальне законодавство передбачають можливість існування забезпечення виконання зобов’язань за облігаціями та у той же час не передбачають наслідків у разі втрати цими облігаціями забезпечення.

Емітенту облігацій було направлено вимогу, у якій запропоновано здійснити достроковий викуп облігацій з тієї причини, що вони втратили забезпечення, та виплату доходу за ними за весь період з моменту їх розміщення. Облігації при цьому було знерухомлено на рахунку у цінних паперах, а підтвердженням права власності на них відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» стала виписка з рахунку у цінних паперах.

Не отримавши відповіді на свою вимогу, ми як представники власників облігацій звернулись до господарського суду із позовною заявою про стягнення з емітента загальної номінальної вартості належних їм облігацій, та про солідарне стягнення доходу за облігаціями з емітента та поручителя за договором поручительства. Залучення до справи у якості співвідповідачів поручителів за розірваними договорами поручительства було пов’язано із тим, що емітент облігацій не виконував свої зобов’язання щодо виплати доходу за облігаціями відповідно до інформації про випуск облігацій ще у той час, коли договори поручительства не були розірвані, тому поручитель мав відповідати за ці зобов’язання солідарно з емітентом.

Обов’язковою вимогою до позовної заяви відповідно до ГПК України є зазначення законодавства, на якому ґрунтується позов. У даному випадку зазначення цього законодавства являло собою навіть не половину справи, ключовим моментом стало обґрунтування необхідності застосування аналогії закону, що, на нашу думку, мала бути застосована до спірних відносин з таких підстав.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігація є цінним папером, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Стаття 1046 ЦК України визначає договір поруки як такий, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із статтею 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

У даному випадку відносини щодо забезпечення виконання зобов’язань емітента облігацій врегульовані загальними та спеціальними нормами, але не врегульованими є відносини, що виникають при втраті облігаціями забезпечення. При цьому нормами, що регулюють подібні за змістом відносини (договір позики), цей момент врегульований. У теорії права таку конструкцію прийнято називати «аналогія закону», тобто вирішення конкретної справи на основі норми права, яка розрахована на регулювання подібних суспільних відносин, близьких зазначеним за характером. Можливість застосування аналогії закону передбачає і законодавство України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Облігація відповідно законодавства є цінним папером, що визначає відносини позики, а отже до цих відносин за аналогією можна застосувати ст. 1052 ЦК України.

Представник емітента заперечував проти можливості застосування аналогії зокрема з тих підстав, що на момент випуску облігацій діяв Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», що зовсім іншим чином визначає «облігацію».

Суд першої інстанції погодився із доводами представника позивачів, та задовольнив позовні заяви у повному обсязі (щодо емітента), суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції в силі, але при цьому зазначив, що до цих правовідносин слід застосовувати Закон України «Про цінні папери і фондову біржу». Під час засідання суду касаційної інстанції представники Відповідача погодились із тим, що облігація є борговим цінним папером, але намагалися переконати суд у тому, що відносини не є подібними, що є обов’язковою умовою застосування аналогії.

Найбільші складнощі, звичайно ж, викликало правове обґрунтування застосування аналогії закону, оскільки аналіз судової практики з цього питання прогнозовано не дав суттєвих результатів просто через мізерну кількість випадків застосування судами України аналогії закону.

Окрім зазначеного вище з приводу необхідності застосування аналогії у даному випадку доцільно зазначити таке. На наш погляд (і така позиція була відображена у різноманітних документах, що їх містять матеріали справи), незалежно від того, який Закон застосовувати, облігація визначає відносини позики (боргові відносини). При визначенні правової природи цих цінних паперів у основу мають бути покладені саме умови випуску облігацій, ознайомившись з якими можна зрозуміти, що було випущено боргові цінні папери, що визначили відносини позики між емітентом та власником.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

За своєю сутністю визначення є аналогічним тому, що наведене у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок», оскільки встановлює, що облігація посвідчує боргові зобов’язання однієї особи перед іншою.

Таким чином, наведені правовідносини є подібними тим, що визначені у ст. 1046 Цивільного Кодексу України. У цих відносинах є позикодавець (власник облігацій), є позичальник (емітент), є фіксований процент і нарешті є строк повернення (для договору позики строк передбачений статтею 1049 ЦК України).

Крім того, норми ч. 1 ст. 195 ЦК України встановлюють певні чітко визначені групи цінних паперів зокрема боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.

Згідно із ч. 5 ст. 3 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок» в Україні у цивільному обороті можуть бути зокрема боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться в тому числі облігації підприємств.

Те, що саме така теоретична класифікація була відсутня у Законі України «Про цінні папери та фондову біржу», не змінює того факту, що цінні папери за групами класифікуються саме таким чином і того факту, що і до прийняття Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» існували боргові цінні папери. Існують вони і зараз. І недарма такі цінні папери виокремлюють у самостійну групу. Цим законодавець підкреслює, що відносини, що складаються під час розміщення та обігу цих цінних паперів, подібні відносинам позики.

Взявши до уваги доводи представника позивачів, суд касаційної інстанції залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції в силі, зазначивши, що зміна статті у законі не змінює сутності самого поняття, а суди першої та апеляційної інстанції вірно зазначили, що облігація є цінним папером, який визначає відносини позики між власником облігації та її емітентом, де власник облігації є позикодавцем, а її емітент позичальником. Саме тому застосування аналогії було можливим і необхідним.

Таким чином, довівши необхідність застосування до даних відносин аналогії закону, ми з’ясували, що емітент облігацій не просто схожий на позичальника. З’ясувалося, що емітент облігацій і позичальник є однією і тією самою особою.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net