Іпотека житла та право дитини на користування житлом

Пропоную читачам, альтернативну правову позицію для оцінки права користування дітей житлом. Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід'ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті

Перша публікація статті відбулась у Юридичній газеті у номері 17 від 28. 04. 2015р.

  Зчасу виникнення спорів про виконання кредитних договорів забезпечених іпотекою,однією із проблем є стягнення на предмет іпотеки. Особливо гостро відчуваєтьсяця проблема, коли предметом іпотеки є житло (житловий будинок (садиба),квартира, інше житлове приміщення) в якому проживають діти.

            Вищий спеціалізований судУкраїни з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 44 постановипленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30.03.2012 року зцього приводу зазначив, що суди повинні з’ясовувати, чи мала дитина правовласності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на моментукладення договору іпотеки.

            Щодо права власності дитини напредмет іпотеки все зрозуміло, а ось із правом користування предметом іпотеки(житлом) дитиною, навпаки є різні думки із цього приводу. Судова практикаформувалась і до  прийняття  постанови пленуму Вищого спеціалізованогосуду України № 5 від 30.03.2012 року, і надалі формується.

            У вищевказаній постанові ВССУ не даводнозначної відповіді щодо права  користування предметом іпотеки (житлом) дитиною, не вказав якимидоказами підтверджується або спростовується таке право, а залишив на розгляд таоцінку суду в кожній конкретній справі, що стало причиною продовженняформування різної судової практики.

            Верховний суд України на своємувеб-сайті (http://www.scourt.gov.ua) розмістив “Витяг з аналізусудової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку якзаставу нерухомого майна” в якому окремим розділом “Нерухомість, правокористування, якою мають діти” розглянув, оцінив судову практику та надаврекомендації, щодо права користування житлом, яким мають діти і яке є предметоміпотеки.

         У вище вказаному узагальненні ВСУ,доповідачами звернено увагу зокрема на такі моменти:

            1. чи має право користування певним житлом дитина і як саме має бутипідтверджене це право. Роз’ясняючи це питання, Верховний Суд України ще усвоїй ухвалі від 23 липня 2008 р. зазначив, що право користування майном члена сім’ївласника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживанняособи(рішення № 2270896 вЄдиному державному реєстрі судових рішень).

            У2012 р. зазначене було закріплене на нормативному рівні. Так,пунктами 1.9, 1.10 гл. 2 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальнихдій нотаріусами України (затверджено наказом Міністерства юстиції України від22 лютого 2012 р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерствіюстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595; далі –Порядок № 282/20595) передбачено, що з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатнихчи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком,квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подання йому довідки про склад сім’їжитлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питаньреєстрації місця проживання.

            Разом із тим питання про визначенняправа користування житлом дитиною залишається складним, суди не завждидотримуються однакових позицій.Вивчення узагальнень судової практики показало, що, як правило, відповідно допрактики Верховного Суду України та вимог Порядку № 282/20595 наявністьправа користування житлом дитиною доводитьсяїї реєстрацією в цьому приміщенні.

            2. Однак трапляються випадки прийняття судамирішень, в яких житлові права дитинипов’язуються з іншими фактами, відмінними від реєстрації. Так, з метоювизначення обставин, які б підтверджували користування дитиною приміщенням,переданим в іпотеку, використовуютьсяпокази свідків, довідки з медичних, дошкільних та шкільних установ, матеріалианкети позичальника, де б зазначалось про склад членів родини, а також копіїпаспортів, що містяться в матеріалах кредитної справи з відмітками пронаявність дітей. Як свідчить судова практика, ці докази беруться судами доуваги під час винесення рішень щодо недійсності договорів іпотеки, укладенихбез згоди органів опіки та піклування.

            У підтвердження, позиції наводиться,рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від24 листопада 2011 р. позов про визнання договору іпотекинедійсним задоволено; Апеляційнийсуд Чернівецької області погодився з таким рішенням суду. До речі, ВССУпереглядав у касаційному порядку вище вказані рішення і залишив їх без змін.(примітка  автора)

            Крім того, така практика узгоджується зположеннями ст. 405 ЦК, згідно з якою члени сім’ї власника житла, якіпроживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно дозакону. Сервітутне право користуванняжитлом набувають члени сім’ї власника житла за фактом набуття статусу членайого сім’ї (ухвала Верховного СудуУкраїни від 21 вересня 2011 р. у справі № 6-57868св10).

            3. Слід зазначити, що практикавизначення права користування житлом дитиною за відсутності її обов’язковоїреєстрації сприяє недобросовіснійповедінці іпотекодавців під час укладення договорів іпотеки.

            Беручидо уваги ситуацію, що склалась у сфері захисту прав дітей під час укладеннядоговорів іпотеки, суди, вирішуючи цю категоріюспорів, повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користуванняжитловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі(довідки про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед якихзазначена й дитина) та на законі (на підставі ст. 405 ЦК на правісервітуту).

            За відсутності реєстрації дитинив оспорюваному приміщенні належить з’ясовувати наявність у дитини іншого місцяпроживання. Суди повинні враховувати добросовісність поведінки позивачів,які, будучи іпотекодавцями, оспорюютьдійсність іпотечного договору на підставі неотримання згоди органами опіки тапіклування.

            Зазначеніроз’яснення узгоджуються з вимогами ст. 215 ЦК, а отже, відповіднапрактика судів є правильною.

         Пропоную читачам, альтернативну правовупозицію для оцінки права користування дітей житлом. 

            Право на свободупересування і вибору місця проживання як невід'ємне право кожної людинизакріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13),Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12),Протоколом N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (стаття 2).

            Згідноз Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває натериторії України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місцяпроживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, яківстановлюються законом (частина перша статті 33).

            Відповідно до п.15Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Прозастосування Конституції України при здійсненні правосуддя», При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати доуваги,  що ст.33 Конституції гарантує  кожному, хто на законних підставах перебуваєна території України,  свободупересування та вільний вибір  місця  проживання. Це  означає,  що наявність чи  відсутність  прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права  користування жилим  приміщенням  за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника)приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

            Протесуди різних інстанцій, не надають належної правової оцінки цим правовим нормамта рекомендаціям ВСУ, не застосовують правові норми Конституції України.

            Зазначеніположення Конституції України та міжнародно-правових актів дістали свійподальший розвиток і конкретизацію у Законі України "Про свободупересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня2003 року N 1382-IV (далі - Закон N 1382).

            Зокрема,у статті 2 Закону N 1382, громадянам України, а також іноземцям та особам безгромадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуютьсясвобода пересування та вільний вибірмісця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановленізаконом. Реєстрація місця проживання чимісця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізаціїправ і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорамиУкраїни, або підставою для їх обмеження.

            Необхідновзяти до уваги ст. 29 ЦК України в якій вказано, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

            Відповіднодо ст. 383 ЦК України, власник житловогобудинку, квартиримає право використовувати помешкання длявласного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

            Відповіднодо ст. 405 ЦК України, Члени сім'ївласника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цимжитлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вонимають право займати, визначається його власником.

            Аналогічнінорми міститься у ст..150, 156 ЖК України, громадяни,які мають у приватній власності будинок (частинубудинку), квартиру,користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їхсімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд:продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати,укладати інші не заборонені законом угоди. Членисім'ї власника жилогобудинку (квартири), які проживають разом з ним убудинку (квартирі), що йому належить, користуються жилимприміщенням нарівніз власником будинку (квартири),якщопри їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповіднодо задекларованого у принципі 4 Декларації прав дитини, а також:гарантованого ст. 18 ЗаконуУкраїни «Про охорону дитинства» - діти - члени сімї власникажитлового будинку мають право користування займанимприміщенням на рівні з власником.

Уцій правовій нормі, мова йде про займанеприміщенні, а не зареєстроване місця проживання, що є різними юридичнимипоняттями. Проте суди різнихінстанцій не належно оцінюють і не застосовують цієї правової норми.

            Відповіднодо ст. 17, 18 закону «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їхзамінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладатидоговори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації,відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін,відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмовізобов'язання; держава забезпечує право дитини на проживання в такихсанітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному тарозумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщеннямають право користуватися займаним приміщеннямнарівні з власником або наймачем.Органи опіки та піклуваннязобов'язані здійснювати контроль задодержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових правдітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

         Замістьвисновків:

            Верховний суд України у своємуузагальнені, звертає увагу, що у випадку відсутності реєстрації дітей приукладені іпотечного договору та пізнішому заявлені позову про визнаннянедійсним іпотечного договору, необхідно аналізувати добросовісність поведінкибатьків.

            Проте, Верховний суд України невказує, як бути якщо позов подали діти (повнолітні) до банку та своїх батьків; не зрозумілим є також функціяоргану опіки та піклування, завданням якого є контроль за дотриманням правдітей.

            Вважаю, що при вирішенні цієїкатегорії спорів необхідно виходити найперше із прав та інтересів дітей, якокремих суб'єктів правовідносин, які через свій особливий статус потребуютьзахисту держави (ст. 3 Конституції України), в деяких випадках навіть від своїхбатьків, які легковажно чи недбало ставляться до своїх обов'язків.