Cтигма окупації: українські жінки в суворих реаліях воєнного часу

Не залишаючи рідної домівки, жінки в окупації опинилися на чужій території з іншими правилами та законами, на якій не живуть, а виживають. Їм треба прилаштовуватися до суворих буднів окупації, знайти роботу, купити продукти, знайти потрібні слова для дітей, пригорнути, заспокоїти і при цьому не втратити себе і дочекатись перемоги.

Уляна 26 років. Чернігівщина. З початку війни перебувала з рідними на їхній власній дачі. Через декілька днів російські військові окупували населений пункт. Всіх рідних було доставлено для допиту.

Жінка неодноразово розповідала про те, що вона цивільна, не має зав’язків з військовими та не працює  на розвідку. Цілих 2 дні перебування в полоні здавалися роками. Допити, жорстокі погрози, принизливі роздягання при військових, обливання холодною водою. І це далеко не повний перелік всіх знущань. Після звільнення території  Уляна не могла відрикто поговорити з рідними, боялася виходити на вулицю та повністю закрилась в собі, повільно і болісно загострюючи проблеми свого психологічного здоров’я.

У новій реальності, після повномасштабного вторгнення РФ, багатьом жінкам доводиться боротися зі страхом за своє життя і життя дітей, долати стрес, зокрема, викликаний відсутністю звичного комфорту, неможливістю проконсультуватися з лікарем або невідомістю щодо того, де та за яких умов доведеться бути завтра.

Саме тому психологині та соціальні працівниці платформи SafeWomenHUB об’єднали свої зусилля задля того, аби кожна українська жінка могла знайти свій спокій та необхідні слова підтримки в ці нелегкі часи.

Нині соціальні мережі та Telegram-канали є найактуальнішими платформами, де люди можуть знайти необхідну інформацію та допомогу. SafeWomenHUB вже отримує запити на консультації до психологинь через Instagram, Facebook та Telegram.

Цивільній людині завжди важко перелаштуватися “на воєнний час”, жінкам – особливо. Смерть і кров, щохвилинна небезпека і “вічно наздоганяючий і прихований страх” – усе це стало нелегким випробуванням, під час якого вони не просто виживають, а й не ламаються, бо продовжують вірити, любити, облаштовувати побут та оберігати тих, хто потребує їхнього захисту.

Херсонщина все ще потерпає від підлих та нелогічних задумів російської влади. Відсутність можливості зв’язатися з рідними, суворий контроль, шалений дефіцит ліків та товарів першої необхідності, суцільне  безробіття та безлад в органах місцевої влади.

Та попри все тут є сильні та відчайдушні жінки, які прийняли безкомпромісне рішення народжувати вдома, на рідній землі. Як вони живуть? Що відчувають? Через які психологічні випробування проходять?

Світлана,18 років. Вагітна (29 тижнів). Її рідне місто на даний час знаходиться під окупацією російських військових. Разом з містянами дівчина була евакуйована до Польщі. 4 тижні жила в розподільному таборі для українців: жорстка розкладачка  в спортивному залі на 250 осіб із загальною кухнею та туалетом, відсутність особистого простору, стрес і відчай на фоні складних життєвих обставин.

Одного дня, під табором, незнайомий чоловік запропонував Світлані житло та догляд, тому вона погодилася без вагань.  40 хвилин дороги і Світлана вже перебувала в приватному охайному будиночку. У чоловіка було 3 дітей. Як виявилося вона мала доглядати за ними, готувати їжу, забирати зі школи, прибирати будинок та доглядати присадибну ділянку.

На всі заперечення щодо виставлених умов, чоловік сухо відповідав, що оскільки він надає житло та їжу, Світлана повинна все сумлінно виконувати. Після тижня тяжкої роботи, жінці стало зле, згодом вона потрапила до лікарні, де нею почали опікуватися волонтери. В соціальних мережах Світлана знайшла інформацію про підтримку жінок проєктом «SaveWonemHUb».

З першого дня звернення з нею працюють психолог та соціальний працівник. Завдяки їм в найкоротші терміни вдалося встановити контакт з близькими Світлани. Її мама після поранення знаходиться в лікарні на окупованій території. Наразі спільно із волонтерами готуються ліки для продовження лікування матері Світлани, щоб вона могла підтримати її в складний час.   

Незважаючи на те, що “русский мир” приніс із собою лише смерть, зруйновані долі та руїни, в Україні за останній час народилося більш ніж 5 000 хлопчиків та дівчаток. Багатьох жінок, які знаходилися на останніх термінах вагітності, на жаль, обставини змусили народжувати або вдома, або у пологових будинках, які перемістилися у бомбосховища чи підвали. Безстрашні лікарі й надалі продовжують героїчно приймати пологи у містах, де ведуться активні бойові дії, але з жалем відзначають, що почастішали випадки передчасних пологів.

Такі негативні наслідки викликані різкою зміною умов життя вагітних жінок, високим рівнем стресу, викликаним складністю переміщення під час евакуації та зміною місця проживання, хвилюванням за своє життя і життя майбутньої дитини.

Війна змінює не тільки обличчя, але й душі. Ми можемо рухатися далі, а можемо стояти на місці і думати про біль і страх. Ми можемо жити в моменті, а можемо просто кричати від безвиході. Ми можемо не знати, що буде далі, а можемо просто довіритися життю, наповнюючи його тими буденними приємностями, що повертають нас в щасливе “до”.

Ми — це наше життя. Наш досвід. Наш світ. Наш момент. Адже саме зараз настав той час, коли сила розвіється, а правда стане найціннішим здобутком історії. Бережіть себе, піклуйтесь про своє здоров’я та вірте в силу нашого непереможного народу!

Проєкт впроваджується Міжнародним благодійним фондом «Українська фундація громадського здоров’я» у тісній співпраці зі Структурою Організації Об'єднаних Націй з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок ООН Жінки та при фінансовій підтримці Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF).

Якщо Вам, чи Вашим рідним потрібна он-лайн психологічна, соціальна підтримка чи допомога, шукайте нас та наших психологів і соціальних працівників тут:

Telegram-канал: SafeWomenHUB https://t.me/safewomenhub

Facebook https://www.facebook.com/Safewomenhub

Instagram https://instagram.com/safewomanhub