Стаття 130 КУпАП: вимоги до судового розгляду за практикою ЄСПЛ (частина 1)

У зв’язку із прийняттям Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції”, який набрав чинності 27 липня 2016 року, розмір штрафів, передбачених санкцією ст. 130 КУпАП значно збільшився (від 10200 грн. до 40800 грн.), а окрім штрафу обов’язковим видом покарання за вчинення зазначеного правопорушення передбачено ще й позбавлення водія права керування транспортним засобом.

Кодекс про адміністративні правопорушення було прийнято 07.12.1984 року, коли ним не було передбачено таких великих штрафів, як сьогодні, особливо в контексті санкції ст. 130 КУпАП.

Фактично, збільшення штрафів з позбавленням права керування за водіння в нетверезому стані жодним чином не знизило кількість «п’яних» за кермом, що, в свою чергу, може свідчити про штучність збільшення кількісних показників роботи співробітників патрульної поліції, чого не можна сказати про якість такої.

Більш того, виходячи з аналізу протоколів, складених співробітниками поліції за порушення вимог п. 2.9.а ПДР України, за що ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність, можливо дійти висновку, що більшість з них складена формально,  без дотримання встановленої законом процедури – нібито навмисно для подальшого скасування судом.

Про недосконалість, а іноді й невизначеність судового процесу притягнення винних до відповідальності за ст. 130, передбаченого діючим КУпАП, свідчить й судова практика, за якою майже 50 % рішень суду першої інстанції про притягнення до відповідальності за керування в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння скасовуються апеляційними судами, оскільки було порушено право на захист, право на справедливий суд, не дотримано порядку встановлення факту вживання чи невживання особою алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, тощо.

Поряд з цим, за рішеннями Вищої ради правосуддя до відповідальності притягнуто двох суддів за розгляд справи саме за ст. 130  КУпАП через недотримання права особи на захист, гарантованого Конституцією України.

Зміни в санкції, передбаченої ст. 130 КУпАП, тягнуть за собою не тільки  збільшення відповідальності за порушення п. 2.9 а ПДР України, а й нові вимоги щодо якості судового процесу в розрізі прямого застосування Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

За словами судді Верховного суду США Стівена Брайера, викладених  у його окремій думці  по справі «Petrella v. Metrogoldwyn-Mayer, Inc., et al.», правові системи містять доктрини, які допомагають судам уникнути несправедливості, яка могла б виникнути, якщо б правові норми застосовувалися суворо в кожному випадку, незалежно від того, наскільки незвичними є обставини.

Такою доктриною у правовій системі України і є практика ЄСПЛ, яка є  джерелом права, у зв’язку із чим є обов’язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, відповідно до ст.ст. 1 та  8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

За ч. 1  ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно із ч. 3 п. (b) ст. 31 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року, ратифікованої Україною 14.05.1986 року, поряд з контекстом договору враховується наступна практика його застосування, яка встановлює угоду учасників щодо тлумачення. Крім того, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі за текстом - Конвенція) питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід’ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Так, ч.1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й  на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).

Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

А згідно рішення у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Виходячи з практики застосування Європейським судом ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а  суд має забезпечити гарантії і принципи законності  щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, як і значно перевищує мінімальний розмір штрафу, визначений ч.2 ст. 52 КК України, а також передбачає обов'язкове позбавлення права керування транспортним засобом.

Обов’язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів безумовно має враховуватись як особами, яких звинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, та їх захисниками, так і судом, що здійснює розгляд відповідних справ.