Газова нераціональність: чому Україна імпортує паливо, а власне марнується?

Минулого року країна використала 30 млрд м3 газу, з них майже половину купили за кордоном і заплатили 3 млрд дол. Хоча імпорт цілком можна замістити власними ресурсами.

З початком опалювального сезону маємо традиційне «газове загострення». Ще у вересні НАК Нафтогаз підвищив ціну у півтора рази. А Мінекономіки спрогнозувало подальше підвищення цін на газ для населення – на 19% в 2021 році, на 24% і 6% – в наступні два роки.

При тому, що споживачі, комунальники та постачальники не змогли  розрахуватися ще за минулий сезон – всі разом заборгували «Нафтогазу» 100 мільярдів гривень. Державна компанія тепер погрожує зупинити постачання газу тим комунальним службам, які з нею не розрахуються. У чорному списку орієнтовно 50 міст. Хоча такої ситуації взагалі не повинно бути, адже Україна цілком може обходитися власними ресурсами, і ціна на таке тепло була б значно нижчою.

Не цінуємо те, що маємо  

По-перше, ми занадто багато споживаємо ресурсів.  Енергоємність ВВП України – втричі вища, ніж у Німеччині чи Франції, і в середньому у 2 рази більша, ніж в інших країнах ЄС. Значна частина енергоресурсів витрачається дарма через старе обладнання та неефективне житлово-комунальне господарство: дві третини теплових мереж зовсім зношені.

По-друге, в Україні дуже повільно відбувається заміщення імпортного палива. Скажімо, тільки потенціалу біоенергетики достатньо, щоб замінити весь імпорт газу та вугілля і ще він буде не вичерпаний. За оцінками Біоенергетичної асоціації України наш біоенергетичний потенціал еквівалентний 25,4 млрд куб м природного газу на рік. Хоча зараз сектор заміщає лише 4 млрд куб м газу.

Наприклад, маємо багато лісосічних та сільськогосподарських відходів, які часто даремно спалюються  прямо на місцях. За даними Держенергоефективності, 40 %  аграрних відходів (34 млн тонн соломи, бадилля кукурудзи, соняшника) дозволяють замістити до 10 млрд кубометров газу в рік. Втім, аграрні компанії швидко переорієнтовуються і починають використовувати пожнивні рештки для опалення. А от з деревиною ситуація поки зовсім абсурдна.

Ще й досі в лісах часто цілими днями палають велетенські багаття – саме так очищають від відходів деревини території, де рубали ліс. Це так званий вогневий спосіб, передбачений державними санітарними нормами та правилами. Неліквідна деревина становить від 3 до 10% загальної маси деревини на лісосіці. Але найчастіше її навіть не спалюють, а просто залишають (на збір не вистачає грошей). І потім, до речі, ця суха деревина стає причиною лісових пожеж. А мала б зігрівати оселі українців.

На сьогодні немає ринкового механізму, щоб продавати/купувати ці залишки. Ціни на сировину дуже нестабільні й можуть різнитися в різних областях у кілька разів, якість часто низька, виникають перебої з постачанням. Створення твердопаливної біржі вирішило б багато проблем і дало серйозний поштовх розвитку біоенергетики. Біржа могла б гарантувати, що покупець знайде якісне паливо, а виробник  – споживача.

Наступний крок –  необхідний спрощений доступ до тепломереж. Потрібно ввести прозору і просту систему підключення незалежних виробників теплової енергії до існуючої системи. Це створило б конкуренцію в теплоенергетиці і мотивувало б встановлювати котли і ТЕЦ на біомасі.

Європа переходить на…солому й хмиз

Країни ЄС постійно нарощують частку біоенергетики – до 2050 року, за більшістю прогнозів, вона перевищуватиме половину внеску всіх ВДЕ. Частка виробництва енергії з біомаси в загальному виробництві «зеленої» енергії в країнах ЄС коливається від 15% (Мальта) до приблизно 90% (Чехія, Угорщина, Латвія) і навіть 100% (Естонія). В середньому цей показник для ЄС становить 64%. Для порівняння, на кінець 2019 року потужність об'єктів відновлюваної електроенергетики в Україні становила майже 7000 мегават, з яких 5000 мегават – сонячні електростанції і лише 200 мегават – біоенергетичні установки, тобто лише 3% від усієї «зеленої» генерації. Хоча якраз потужна біоенергетика могла б збалансувати нестабільні у виробництві  сонячну та вітрову енергетику.

Особливо цікавим для нас є досвід Литви, яка швидко перевела централізоване теплопостачання на біомасу: з 10% у 2004 році до 80% запланованих на 2020 рік. А в 2050 році  мають бути всі 100% .

Литва зробила три основні речі, які, на жаль, досі не зроблені у нас.

По-перше, у 2008-2014 роках держава створила додаткові економічні стимули для інвестицій в установки генерації теплової енергії з біомаси. Це стимулювало компанії вкладати кошти саме в установки на біомасі та скорочувати інвестування в менш прибуткові на викопному паливі.

По-друге, компаніям-постачальникам сировини, яких спочатку було мало, створили умови, аби вони легко виходили на ринок. І забезпечили прозорий механізм купівлі-продажу біопалива – так в 2012 році відкрили біржу  Baltpool. Вже у 2017 році  через неї продавалося 95% сировини. Ринок  став прозорішим і значно ефективнішим – за три роки вартість біомаси вирівнялася по регіонах і загалом знизилася на 40%.

На аукціон виходять зі своєю сировиною як державні лісгоспи, так і приватні підприємці, які беруть ділянки лісу в розробку. Також деревину і відходи з неї продають  деревообробні комбінати.

На біопаливній біржі застосовується система управління ризиками і відстежується відповідність якості біомаси запровадженим технічним умовам. Це мінімізує частку сировини неналежної якості та відсоток контрактів, що оспорюються.

По-третє, Литва демонополізувала виробництво теплової енергії в системах централізованого теплопостачання і запровадила прозору й просту систему підключення різних виробників тепла до мереж. Через систему аукціонів виробники теплової енергії отримали гарантований продаж тепла в систему. Ринок відразу почав розвиватися, виникла конкуренція, а тарифи для споживачів знизилися.

Якщо ми бачимо ефективні приклади в інших країнах, чому ми не запроваджуємо такий досвід у себе? Тим більше, що є компанії, які готові інвестувати в це кошти. А споживачі тепла швидко відчули б суттєву різницю в якості послуг і ціні на них.