Законопроект 1123: відпустіть газети у вільне плавання

8 жовтня в порядку денному Верховної Ради України був законопроект №1123 , який передбачає реформу державних і комунальних ЗМІ. Аби закликати народних депутатів України підтримати реформу преси, громадські активісти вийшли під стіни парламенту. Роздавали народним депутатам, що поспішали до парламентської зали, інфографіки про зміст законопроекту та сатиричну газету власного виробництва «Радянський меридіан».

«Радянський меридіан» - типова районка, що видається чи не у кожному містечку та селищі України. Сьогодні в Україні таких меридіанів, заснованих органами влади, аж 550. Лише дві статті з усіх розміщених у газеті ми придумали самі – звернення читача на першій шпальті «Влада від слова надо» і рецепт цукерок «Рошен своїми руками». Усі інші тексти, як от «Поважають у селі Сайчиху», «Очищаємо судини головного мозку», «У село Грушки вдруге прилетіло НЛО», , «Експлуатація холодильника» - оригінальні, були взяті із місцевих газет Музею преси Вахтанга Кіпіані. Окрім НЛО та місцевих Сайчих на шпальтах районних газет досить часто можна зустріти оголошення на кшталт «Штучне запліднення свиней», «Продам корову», «Продам добру корову»…

«Радянський меридіан» радянський тому, що наявність державної чи комунальної преси – це наш совковий спадок. В СРСР не було незалежних журналістських видань, адже лише держава монопольно володіла правом на інформацію. От і маємо сьогодні сотні місцевих газет, заснованих міськрадами та адміністраціями.

А роль місцевої влади у таких газетах не зводиться лише до засновництва. Більшість місцевих урядників щедро фінансують свої видання, прагнучи отримати у відповідь лояльність журналістів. І цифри маємо дуже цікаві. Так, наприклад, газета "Новини Прибужжя" Червоноградської міської ради Львівської області отримала у 2014 році з бюджету 290 тисяч гривень, "Голос народу" Пустомитівської райради на Львівщині - 202 тисячі гривень, "Боярка Інформ" Боярської міської ради - 366 171 гривень у 2014, видання "Миргород - наш дім" Миргородської міської ради - 172 837 гривень. У обласних центрах цифри значно вищі і сягають мільйона гривень. А про Харків і годі говорити – видання тиражем 3000 примірників отримало у 2014 із бюджету міста понад 8,5 млн гривень (!).

Чимало редакторів скаржаться, що доводиться носити тексти на вичитку у владні кабінети. Таким чином, видання, що засновувалися з метою інформувати громадян про рішення влади, перетворюються на владних рупорів та агітаторів. Покажіть мені хоч одну районку, де розслідується корупція у місцеві раді, і я заберу свої слова назад. Але, маю сумніви, що доведеться.

Видання, контрольоване та фінансоване владою, ніколи не буде до цієї влади критичним. І так виходить, що ці сотні тисяч гривень насправді ідуть не на інформування населення, а на піар влади.  Чи мають громадяни платити із власних кишень піарникам місцевих урядовців – питання риторичне. Але якими б доброчесними не були журналісти, вони ніколи не наважаться критикувати владу, знаючи, що за це можуть поплатитись робочим місцем.

Так, не усі місцеві газети отримують фінансування, і не у всіх є цензура. Сьогодні в Україні чимало якісних видань, які уміло конкурують на ринку із приватними. То чому б не дати їм життя і не відпустити у вільне плавання?

Законопроект №1123 знову в порядку денному Верховної Ради на 3 листопада. І ми не втомимось закликати парламентарів проголосувати за цей закон. Тому що це їх обов'язок – перед Радою Європи, в рамках Коаліційної угоди. Голос за #1123 – це шанс для місцевої журналістики стати якісною і конкурентною.