Припинення поруки без узгодження з поручителем майбутніх змін у договорі

23 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  461/2992/15-ц, провадження № 61-20352св21 (ЄДРСРУ № 107510097) досліджував питання щодо узгодження з поручителем змін до договору поруки, що можуть відбуватися в майбутньому у боржника перед кредитором або припинення поруки з підстав зміни основного зобов’язання без згоди поручителя.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі:

• підвищення розміру процентів;
• відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами;
• установлення (збільшення розміру) неустойки;
• встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або за відсутності відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19), а також у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 489/6127/15-ц (провадження № 61-16083св20).

(!!!) Закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.

Указане узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц (провадження № 61-37688сво18).

Якщо в договорі зазначено про те, що зміна та доповнення умов основного договору повинні здійснюватися без повідомлення про це поручителя, то це не свідчить про відмову поручителя від узгодження можливих змін.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12 і ця позиція не змінювалася.

Верховний Суду України у вищевказаній постанові вказав, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово також зазначила про необхідність повідомлення поручителя про зміну основного зобов`язання, якщо сторони не узгодили, що зміна відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18, провадження № 12-7гс20, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

Крім вищенаведеного, Верховний Суд звертає увагу й на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки:

- протягом строку, встановленого договором поруки;

- протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання;

- протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Враховуючи вищенаведені норми матеріального права та наведені правові позиції Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, вирішуючи спір про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України необхідно виходити з установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.

Таким чином, наяність у договорі поруки положень про згоду поручителя на забезпечення порукою всіх зобов`язань позичальників за кредитною угодою, у тому числі, з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому, не виключають необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

ВИСНОВОК: Згода поручителя на забезпечення порукою всіх зобов`язань, що будуть укладені в майбутньому не виключає узгодження змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі… в противному випадку є підставою для припинення зобов’язання поруки в судовому порядку.