Заявлення відводу державному виконавцю в порядку судового контролю

Правова можливість заявлення відводу державному виконавцеві в порядку судового контролю за виконанням судових рішень

22 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №  2-9/11(4-с/444/7/2020), провадження № 61-2573св21 (ЄДРСРУ № 104886054) досліджував питання щодо правової можливості заявлення відводу  державним виконавцям у виконавчому провадженні в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На виконання зазначеної норми, у ЦПК України міститься окремий розділ, присвячений питанням судового контролю.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів,  а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

(!!!) Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України  передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.

Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 447 ЦПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення обставин, передбачених частиною четвертою статті 5 цього Закону, виконавець зобов`язаний заявити самовідвід та повідомити про це стягувача.

З тих самих підстав відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Згідно з частиною другою статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» питання про відвід державного виконавця, який не заявив самовідвід, вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, про що виноситься постанова.

Питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу вирішується керівником органу державної виконавчої служби вищого рівня. Постанова про задоволення чи відмову           в задоволенні відводу, самовідводу начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу може бути оскаржена в 10-денний строк  у порядку, встановленому цим Законом.

У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або іншому органу державної виконавчої служби.

ВАЖЛИВО: Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена в 10-денний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Посадові особи, які мають право на розгляд питання про відвід державного виконавця, зобов`язані розглянути заяву про відвід або самовідвід у строк до п`яти робочих днів після її надходження.

Таким чином порядок розгляду питання про відвід державного виконавця передбачений і детально регламентований статтею 23 Закону України «Про виконавче провадження», за якою відвід державного виконавця вирішується саме начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець.

Вирішуючи питання про відвід державного виконавця начальник відділу, якому підпорядкований державний виконавець, виносить постанову.

Заявник не позбавлений можливості, відповідно до розділу VII ЦПК України оскаржити дії, рішення або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби шляхом подання відповідної скарги, якщо вважає, що такими порушено їхні права чи інтереси. Проте у справі, яка переглядається заявник сформулював вимоги, якими заявив відвід державним виконавцям у виконавчому провадженні, що має вирішуватись в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про виконавче провадження», тобто начальником відділу, якому підпорядковані державні виконавці, а не судом в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

ВИСНОВОК: Питання відводу у виконавчому провадженні, зокрема і питання відводу державного виконавця, вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець та регламентований ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження», а не судом в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

P.s. Питання про відвід приватному виконавцю, який не заявив самовідвід, вирішується самим приватним виконавцем у строк до п’яти робочих днів після надходження заяви про відвід.

У випадку самовідводу приватного виконавця він зобов’язаний повернути виконавчий документ стягувачу або передати його за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби.

Постанова приватного виконавця про самовідвід або про відмову у відводі може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду.