Звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від стягнення заборгованості

Верховний суд: звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від вимоги про стягнення заборгованості за кредитом

10 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-412/10, провадження № 61-16187св20 (ЄДРСРУ № 94873664) досліджував питання щодо способів стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від стягнення заборгованості.

Під час виконання судового рішення про стягнення з боржника грошової суми в інтересах іпотекодержателя у межах виконавчого провадження звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється з урахуванням відповідних норм Закону України «Про іпотеку» та статті 572 ЦК України, зокрема з урахуванням права стягувача, який є іпотекодержателем, одержати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки переважне перед іншими стягувачами.

При цьому з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині слід зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається у рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне.

(!!!) Тобто стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок забезпечувального зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з такими висновками у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 18 вересня 2018 року у справі №921/107/15-г (провадження №12-117гс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546 цс 19).

Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 та від 13 березня 2017 року у справі № 6-224цс17 та аналогічна правова позиція викладена 27 січня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 640/11185/18, провадження № 61-11556св19 (ЄДРСРУ № 94591738) та 09 грудня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 599/916/17, провадження № 61-1978св19 (ЄДРСРУ № 93793241).

З урахуванням вказаного вбачається, що звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, адже порядок задоволення вимог іпотекодержателя, врегульовано спеціальною нормою - статтею 33 Закону України «Про іпотеку», а не загальними нормами ЦК України, які регулюють відносини, пов`язані з основним зобов`язанням.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, провадження №12-117гс18 та від 19.05.2020 у справі № 361/7543/17.

ВИСНОВОК: Таким чином, дії приватного/державного виконавця щодо звернення стягнення на заробітну плату, арешт рахунків і т.і. в рамках виконання судового рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставною зміною суті самого судового рішення, а самостійна зміна способу виконання судового рішення є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

P.s. При цьому ніщо не перешкоджає: 1) кредитору, який вважав, що судом невірно визначено спосіб захисту цивільного права - звернення стягнення на предмет іпотеки, замість стягнення кредитної заборгованості, звернутися до суду з новим позовом; 2) державному/приватному виконавцю звернутися до суду за роз'ясненням порядку виконання судового рішення, але самому не змінювати зміст рішення суду при його виконанні.