Втрата право користування житловим приміщенням

31 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 456/616/18, провадження № 61-19971св19 (ЄДРСРУ № 90714414) досліджував питання щодо втрати право користуватися житловим приміщенням у разі відсутності члена сім’ї понад встановлені строки.

Якщо член сім’ї без поважних причин понад один рік не проживає в житловому приміщені та не бере участь у витратах з утримання будинку (квартири), а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення, в такому випадку власник житла має право звернутися до суду з позовною заявою про визнання члена своєї сім’ї таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (подружжя, діти, батьки). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до вимог статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку.

На підставі частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року №2 “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо), суд може продовжити пропущений строк.

ВАЖЛИВО: З огляду на зазначене, для обґрунтованого вирішення спірних правовідносин та правильного застосування статті 71 ЖК УРСР, суди мають установити такі обставини: 1) чи є відповідач наймачем житлового приміщення або членом сім`ї наймача; 2) скільки часу відповідач не проживає у спірному приміщенні; 3) які існують поважні причини його не проживання у жилому приміщенні понад встановлені строки;

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року по справі № 449/601/18, провадження № 61-12029св19 (ЄДРСРУ № 88666948).

В свою чергу доказами, що відповідач не проживає в спірному приміщенні можуть бути зокрема:

правовстановлюючі документи, які підтверджують факт власності спірним майном;

довідка з ЖЕКу/ОСББ про склад сім’ї або проживаючих;

показання свідків;

матеріали судових або виконавчих проваджень;

документи про створення іншої сім’ї;

трудові контракти відповідача в інший місцевості;

договори орендованого помешкання відповідачем у іншій місцевості / оплата комунальних послуг;

листи / телеграми з іншого регіону і т.і.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Слід також враховувати, що 01 лютого 2018 року у справі № 283/1443/16-ц (провадження № 61-749св18) Верховний суд вказав, що проживання у іншій місцевості у зв`язку з роботою не є поважною причиною відсутності відповідача у спірному житлі.

ВИСНОВОК: Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що член сім`ї власника житла визнається таким, що втратив право на користування житлом за правилами частини другої статті 405 ЦК України, лише за рішення суду.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року в справі № 607/10762/16-ц (ЄДРСРУ № 76746084).