Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
08.05.2020 21:51

Виселення з предмету іпотеки на яке звернуто стягнення

Адвокат (судебная защита), магистр права

Особливості виселення мешканців з предмету іпотеки на яке звернуто стягнення та (не)надання іншого постійного жилого приміщення

04 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 562/382/18, провадження № 61-2400св20 (ЄДРСРУ № 89107284) досліджував питання щодо виселення мешканців з предмету іпотеки на яке звернуто стягнення.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі статтею 109 ЖК Української РСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування його майном, зокрема житлом в ньому, суперечить статті 47 Конституції України, якою передбачено і закріплено право кожного на житло, за якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Разом з тим усталена практика Верховного Суду України та Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК Української РСР.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні  стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Оскільки відповідачі будучи поінформованими про перехід права власності на спірне домоволодіння до позивача, добровільно відмовляються виселитись, щоб усунути перешкоди в користуванні майном власнику, недостатньо визнати відповідачів такими, що втратили право на користування його майном, оскільки це не вирішує спір, а відповідачі підлягають виселенню, яке може відбутись тільки в примусовому порядку з дотримання встановленої житловим законодавством процедури.

Діючий на час вирішення спору закон, зокрема стаття 109 ЖК Української РСР, яка застосовується у взаємозв`язку зі статтею 40 Закону України «Про іпотеку», прямо вказує, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, яке повинно бути зазначено в рішенні суду.

Указана позиція відповідає правовому висновку, висловленому в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №6-1731цс16, а також у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 201/7237/17 (провадження № 61-8227св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) підтверджено, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, яким є стаття 109 ЖК Української РСР та закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.

Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя діяла у зміненій редакції, що містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Тобто, іпотекодержатель мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31.10.2018 року у справі №753/12729/15-ц (провадження №14-317цс18) та від 05.06.2019 року у справі №643/18788/15-ц (провадження №14-93цс19).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі №405/3/17-ц (провадження №61-34728св18) у даній категорії справ захисту підлягають не лише права неволодіючого власника, а й права колишнього власника. Отже, судами обґрунтовано застосовано положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.

Крім того не є підставою для позбавлення права користування членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого користування, яке по факту є втручанням у право на користування житлом у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ, що узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справі №569/4373/16-ц (провадження №14-298цс19).

ВИСНОВОК: З урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення, усталеної судової практики, перешкоди в користуванні майном, зокрема житлом, можливо усунути шляхом виселення попереднього власника та членів його сім`ї, але з дотриманням норм матеріального права, які урегульовують ці відносини, а саме статтею 40 Закону України «Про іпотеку» та статтею 109 ЖК Української РСР.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net