Зняття арешту з нерухомого майна, що є предметом іпотеки

24 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/26460/15, адміністративне провадження №К/9901/22125/18 (ЄДРСРУ № 88386461) досліджував питання щодо особливостей зняття арешту з нерухомого майна, що є предметом іпотеки не боржником у виконавчому проваджені.

Статтями 546  та 575 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Окремим видом застави є іпотека.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами шостою та сьомою ст.3 Закону України «Про іпотеку»:

- у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки;

- пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Іпотекодержатель нерухомого майна, право якого зареєстроване в установленому законом порядку, має право на звернення з позовом про скасування заборони на нерухоме майно, якщо вважає, що такими діями порушені його права, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 338/1118/16-ц.

Забороною відчуження нерухомого майна, на користь особи, що не є іпотекодержателем, порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Зі змісту наведених приписів Закону України «Про іпотеку»   випливає, що в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя   і не пов`язується з його   існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

Такий правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 31.10.2018 у справі №923/1105/17 (ЄДРСРУ № 77586100), від 19 червня 2019 року у справі №825/1764/16 (ЄДРСРУ №82473109), від 17.10.2019 у справі №822/1426/16 (ЄДРСРУ № 84987811).

Верховний Суд звертає увагу, що зняття арешту із заставленого майна вимагає, окрім іншого, з`ясувати наявність речових прав на це майно у нього та інших суб`єктів, зокрема тих, в інтересах яких накладено арешт. З огляду на суть цих правовідносин і їх суб`єктний склад позивачу потрібно визначити спосіб захисту права, за захистом якого він фактично звернувся з цим позовом.

При розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський (цивільний) суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським (цивільним) судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України (Позиція Великої Палати Верховного Суду викладеній в постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18,  провадження № 12-85гс19 (ЄДРСРУ № 86206229).

Виходячи з аналізу частин 1, 2 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», Верховний суд дійшов висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною другою статті 114 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

ВИСНОВОК: В разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.

А спір, який виник між іпотекодержателем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №810/3508/16, та узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.08.2018 у справі №658/715/16-ц, від 13.03.2019 у справах №815/2969/16 та №815/615/16-ц.