Заборона зупиняти реєстрацію ПН на підставі Порядку № 117…боротьба з вітряками

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 у справі № 826/12108/18, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 року та від 10.03.2020 р. (ЄДРСРУ № 88124778) Верховним судом, визнано протиправними та нечинними п. 10, п. 20, п. 21 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 21 лютого 2018 року "Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних", які відсилали до ДФС питання про визначення критеріїв ризиковості платника податку та про перелік підстав для прийняття (відмову у прийнятті) комісіями рішень про реєстрацію (відмову) в реєстрації податкових накладних.

Верховний суд вказав, що  Постанова № 117 є регуляторним актом в розумінні статті 1 Закону № 1160-IV, Кабінет Міністрів України виступає регуляторним органом, з урахуванням вимог пункту 201.16 Податкового кодексу України, в процесі підготовки, прийняття, розгляду регуляторних актів у сфері зупинення реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Між сторонами не має спору, що спірна Постанова № 117 є регуляторним актом.

Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що в межах спірних відносин дослідженню підлягало, зокрема, питання дотримання Кабінетом Міністрів України процедури прийняття спірної Постанови як нормативно-правового акта, який є регуляторним актом. Постанова №117 повинна була розроблятися, розглядатися, прийматися та оприлюднюватися з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", що прямо передбачено частиною четвертою статті 49 Закону № 794-VII.

Кабінет Міністрів України в порушення вимог статті 4, частини четвертої статті 7, статті 19 Закону № 1160, не включив проект Постанови №117 до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів на 2018 рік.

Одним з процедурних порушень прийняття спірного регуляторного акта є порушення порядку оприлюднення Кабінетом Міністрів України проекту Постанови №117, який встановлений статтею 9 Закону № 1160-IV і має на меті одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань та забезпечує дотримання принципу прозорості та врахування громадської думки.

Проект Постанови №117 оприлюднено 16.02.2018, а через п`ять днів, 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України було прийнято цю Постанову. В той час як нормою статті 9 Закону № 1160-IV передбачено, що строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.

Таким чином,  Кабінет Міністрів України не дотримався вимог імперативної норми Закону № 1160-IV в частині прийняття регуляторного акта щонайменше через один місяць від дати оприлюднення проекту цього акта.

Постанова №117  дійсно не визначає конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, або підстав для зупинення реєстрації податкової накладної, як то передбачено пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, натомість, на підставі пункту 10 цього Порядку зобов`язано Державну фіскальну службу України визначити відповідні критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України.

Критерії оцінки ризиків слід розглядати як складову частину підстав для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а тому, зважаючи на імперативну норму пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, яка передбачає можливість визначати підстави та порядок зупинення реєстрації податкових накладних виключно Кабінету Міністрів України, Суд визнає делегування відповідачем повноважень щодо визначення критеріїв оцінки ризиків ДФС України за погодженням з Мінфіном порушенням Урядом положень пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, що в свою чергу призвело до невідповідності пункту 10 Порядку №117 вимогам зазначеної норми Кодексу.

Позовні вимоги щодо протиправності пунктів 20, 21 Порядку №117 є обґрунтованими з підстав порушення відповідачем процедури прийняття спірного регуляторного акта та компетенції його прийняття всупереч положень пункту 20.2. статті 20 Податкового кодексу України, за якою центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, приймає рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, яким є Міністерство фінансів України.

Стосовно наявності Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017  № 566 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2017 р. за № 752/30620), який є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню судами відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд визнає неприйнятними з огляду на те, що цей Порядок відповідно до пункту 1 визначає організаційні та процедурні засади діяльності комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - Комісія), а також права та обов`язки її членів. Відтак, відповідачем та третьою особою у справі помилково ототожнені підстави відмови в реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування до них із порядком прийняття рішень комісією як способом реалізації владних управлінських функцій.

Суд визнає, що нормою пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України Кабінету Міністрів України надано право визначати виключно порядок та підстави зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до неї в ЄРПН, у той час як спірною постановою врегульовані питання як зупинення так і відмови у такій реєстрації, що доводить факт прийняття відповідачем постанови за відсутності повноважень в частині відмови у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування до неї в ЄРПН.

Окрім цього, листом від 27.02.2018 №2216/0/20-18 Державна регуляторна служба України доводила до відома Міністерства фінансів України, як розробника проекту постанови №117 від 21.02.2018 про те, що Критерії ризиковості підпадають під сферу дії Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в цілому та потребують обов`язкової установленої цим Законом процедури їх погодження. Цим листом    відзначено, що факт запровадження непрозорого механізму затвердження Критеріїв з урахуванням відсутності доступного для ознайомлення громадськості механізму прийняття зазначених проектів актів, в тому числі визначення періодичності затвердження таких критеріїв ДФС України порушує один з принципів державної регуляторної політики, а саме, передбачуваності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої господарської діяльності. Державна регуляторна служба України висловила своє занепокоєння стосовно того, що у зв`язку з ігноруванням розробником принципів державної регуляторної політики, зокрема, прозорості, дана обставина створює підстави для його майбутнього оскарження в судовому порядку.   

Однак, дані зауваження були залишені Міністерством фінансів України поза увагою, що призвело в подальшому до затвердження Кабінетом Міністрів України даного Порядку, оскаржуваний пункт 10 якого не відповідає вимогам Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а відтак є незаконним.

ПІДСУМОК: Конституційний Суд України у рішенні від 27.12.2001 (справа № 20-рп/2001 про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року) вказав, що ознаками нормативності правових актів є невизначеність дії у часі, неодноразовість застосування та охоплення широкого кола осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 325 КАС України, яка передбачає, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, а датою прийняття є 10 грудня 2019 року (Постанова 6ААС, ЄДРСРУ № 86459717), то у квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК має бути зазначений відповідний критерій із п. 10 Порядку № 117, який вже є нечинним, а отже…

ВИСНОВОК: З 10 грудня 2019 року органи ДПІ не мали права зупиняти реєстрацію ПН/РК на підставі Порядку № 117…, але  ухвалою Верховного Суду від 16.12.2019 було зупинено дію рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі до закінчення перегляду рішень в касаційному порядку.

Таким чином, поновлення дії рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2019 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 у справі №826/12108/18 є дата винесення постанови Верховним судом, а це 10 березня 2020 року.

Підсумовуючи зазначене вбачається, з 10.12.2019 р. по 16.12.2019 р. та з 10.03.2020 р. органи ДПІ не мають права зупиняти реєстрацію ПН/РК на підставі Порядку № 117, однак … з 11.12.2019 року Кабінетом Міністрів України прийнята вже нова постанова за № 1165 і яка встановлює вже новий Порядок…

P.s. За змістом  статей 340, 375 КАС України  суддя-доповідач в порядку підготовки справи до касаційного розгляду може зупинити дію оскаржуваного судового рішення (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Отже, виходячи зі змісту наведеної норми, зупинення дії оскаржуваних судових рішень є правом, а не обов`язком суду касаційної інстанції та стосується рішень, що не передбачають їх примусового виконання. Однак, такі судові рішення повинні зумовлювати настання юридично значимих наслідків для учасників справи, здійснювати реальний вплив на права та обов`язки останніх.

При цьому, зважаючи на положення  статті 129-1 Конституції України, якою визначено що судове рішення є обов`язковим до виконання, яке забезпечується державою, зупинення дії оскаржуваних у касаційному порядку судових рішень на підставі  статей 340, 375 КАС України  може застосовуватись судом у виняткових випадках за наявності на те вагомих і переконливих доводів, підтверджених доказами, або існування об`єктивних для цього обставин й здійснюватись таким чином, щоб не допустити порушення прав інших учасників справи (Ухвала ВС у справі №826/7343/18 від 18.06.2019 р. ЄДРСРУ № 82447219).