Юрисдикція у спорах щодо оскарження рішень органів АМК

Юрисдикція у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель

02 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/8183/19 (ЄДРСРУ № 86039107) досліджував питання щодо юрисдикції у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками  розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.  Разом з тим, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

ВАЖЛИВО:  Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності (пункт 7 частини першої статті 20 ГПК України).

В той же час,  03 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 922/3506/18, провадження № 12-39гс19 (ЄДРПОУ № 82885655) досліджувала питання юрисдикції справ щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України незалежно від суб’єктивного складу.

Так, вимога про визнання протиправним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України за позовом фізичної особи підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, незважаючи на суб’єктивний склад учасників провадження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в рамках справи № 820/2953/18 (К/9901/66058/18), Провадження № 11-15апп19 (ЄДРСРУ № 81841916).

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

(!!!) Таким чином, наведені норми передбачають вирішення спору щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його органів господарськими судами, проте лише у разі, якщо такий спір виникає із правовідносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності та захистом від недобросовісної конкуренції. 

Разом з цим предметом розгляду у даній справі є оскарження рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Дане рішення винесено відповідачем за наслідками оскарження третьою особою процедури проведення тендеру (публічних закупівель) дизельного палива, замовником якого виступив позивач.

За таких обставин, Верховний суд погодився з доводами касаційної скарги щодо неможливості застосування до даних правовідносин сторін положень пункт 7 частини першої статті 20 ГПК України та статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки спір у справі виник із правовідносин, які не пов`язані із захистом економічної конкуренції.

Суд зазначив, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 819/829/17 та від 14.05.2019 у справі № 918/843/17).

Оскільки спір у даній справі виник не з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції та обмеженням монополізму у господарській діяльності, то до нього не можуть бути застосовані положення пункту 7 частини першої статті 20 ГПК України та статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а дана справа має розглядатися окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

ВИСНОВОК:  Справи у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками  розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.