Принцип змагальності: стандарт доказування або "баланс ймовірностей"

Принцип змагальності: стандарт доказування або "баланс ймовірностей" (balance of probabilities)

18 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  902/761/18 (ЄДРСРУ № 85710940) акцентував увагу на стандарті доказування та принципу змагальності в судовому процесі.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, заява N 7460/03, § 26) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Отже, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі №  905/2382/17, від  02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Саме стандарт доказування, поряд із внутрішнім переконанням судді, дозволяє оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суддю у своїй версії, що робить оцінку доказів об`єктивною та більш обґрунтованою. Застосування певного стандарту доказування, дозволяє продемонструвати у судовому акті розумовий процес судді щодо оцінки доказів.

Стандарт доказування це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним. Іншими словами, це певний критерій (поріг) прийняття рішення для суду, через установлення певної міри, ступення доведеності (переконання/впевненості), досягнувши якої факт вважається встановленим.

Вітчизняне процесуальне законодавство, за виключенням кримінального, чітко не визначає певні стандарти доказування, що є більш характерним для англосаксонської правової системи. Натомість, судові акти різних національних судових інстанцій (Верховного Суду - справи № 917/1307/18, № 916/2403/18, № 910/18036/17, № 905/2382/17), як і Європейського суду з прав людини і основоположних свобод (рішення по справі «Бендерський проти України») орієнтують судову практику застосовувати при оцінці доказів стандарт доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities), або як його ще називають «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence), що притаманний саме приватно-правовим відносинам. За класичним визначенням цей стандарт тлумачиться як розумний ступінь ймовірності, але менш високий в порівнянні з кримінальною справою.

Якщо на підставі доказів суд може сказати: «Ми вважаємо це більш імовірним, ніж навпаки», - то обов`язок доведення виконаний, але він не виконаний, якщо ймовірності виявляються рівними. Говорячи математичною мовою, звичайно це лише умовно, позивач повинен довести встановленим факт із імовірністю більше 50 відсотків. Проте це не означає просто більшої кількості наданих доказів, також перевага повинна бути в якості таких доказів, тобто їх спроможності до переконання, їх вазі та ефекту, що вони справляють на розум судді.

Саме за цим стандартом доказування, тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж не мав.

Тому, Суд обираючи оптимальний стандарт доказування віддає перевагу саме «балансу ймовірностей» (Монастириський районний суд Тернопільської області, справа № 595/1198/19 (ЄДРСРУ № 85666688).

ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище вбачається, що під час судового провадження суд не встановлює істину (відновлює «справедливість», здійснює пошук «правди» тощо), а лише «оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням» і оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи викладені сторонами, то через призму наданих доказів («балансу ймовірностей») приймає рішення.