Залишення позовної заяви без розгляду

23 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/13094/17 (ЄДРСРУ № 83822656) досліджував питання щодо підстав для залишення позову без розгляду в господарському судочинстві.

Суть справи: ухвала місцевого господарського суду про залишення позову без розгляду мотивована, зокрема, неявкою представника позивача в судові засідання та неподанням витребуваних у позивача документів, що на думку суду, перешкоджає вирішенню спору у даній справі по суті.

З першу необхідно вказати, що сторона процесу, тобто особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності) в інтересах яких заявлено вимоги (принцип диспозитивності судочинства). Тому суд зобов`язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням.

Така правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 11.04.2019р. у справі № 712/13263/17 (провадження № 61-29936св18).

За приписами пункту 4 частини 1 та частини 4 статті 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно. 

З наведеної процесуальної норми слідує, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. При вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду  господарським судам слід мати на увазі, що наведене  можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті;

- позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

(!!!) Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов`язаний з`ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об`єктивно оцінити їх поважність. При цьому поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об`єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов`язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстави залишення позову без розгляду, у зв`язку з неподанням позивачем оригіналів доданих до позову документів.

Відповідно до частини 9 статті 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відносно доводів скаржника про відсутність на копіях доданих до позову документів дати їх засвідчення, що свідчить про неналежність цих доказів, колегія суддів зазначає, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності та допустимості, що випливає зі змісту ст. ст. 76, 77 ГПК України, у зв`язку з чим, стверджуючи про наявність об`єктивних сумнівів щодо наданих до матеріалів справи документів, учасник у справі, дотримуючись засад змагальності, має довести суду свої заперечення з приводу поданих іншим учасником документів (доказів).

Суд враховує посилання відповідача на невідповідність  доданих до позову копій документів вимогам п.5.37 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003 – «Відповідно до 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації, Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23»).

В той же час, вирішуючи питання належності та/або допустимості доказів, суд має зважати не лише суто на їх оформлення (в даному випадку оформлення копій документів), але й на обґрунтування та докази, які стосуються змісту цих документів та об`єктивно можуть змінити суть обставин, з`ясування яких входять до предмету доказування у справі. В даному випадку відповідачем не наведено обґрунтування та не надано доказів, які б ставили під сумнів чи свідчили про недостовірність змісту доданих до позову копій документів або спростовували обставини, на підтвердження яких ці документи подані позивачем.

Виходячи зі змісту частини 9 статті 81 ГПК України, у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин, суд вправі в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Натомість в ухвалі місцевого господарського суду відсутнє обґрунтування, яким чином неподані позивачем для огляду оригінали документів доданих до позовної заяви, за наявності в матеріалах справи копій зазначених документів, унеможливлюють вирішення спору по суті заявлених вимог та перешкоджають прийняттю судом відповідного рішення.

Щодо явки у судове засідання представника позивача.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції явка позивача у судове засідання  визнавалася обов`язковою лише ухвалою, на виконання вимог якої, позивач з`явився у наступне підготовче судове засідання. Іншими ухвалами суду явка позивача обов`язковою не визнавалася.

Висновок місцевого господарського суду про те, що неодноразова неявка представника позивача у підготовчі та судові засідання є свідченням недобросовісної та недопустимої поведінку є необґрунтованим, оскільки відповідно до статті 42 ГПК України участь у судових засіданнях є правом, а не обов`язком учасників справи, яким вони користуються на власний розсуд.

Втім, наприклад, 22  травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 310/12817/13, провадження №61-36375св18 (ЄДРСРУ № 82034538) акцентував увагу на наступному.

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/2344/17, від 04.09.2018 у справі № 910/14047/17.