Третейський суд не входить до поняття "арбітраж" в розумінні ЗУ "Про МКА"?

Нарахування пені по експортному контракту або коли рішення Третейського суду буде відповідати положенням Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"?

11 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/25956/15, адміністративне провадження №К/9901/40081/18 (ЄДРСРУ № 82315547) досліджував питання компетенції третейського суду у відносинах врегульованих Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті здійснюється відповідно до   Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно зі  ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Частиною першою статті 2 вказаного Закону визначено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Водночас, ч.ч. 3, 5   ст. 4  Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" обумовлено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним фактором для нарахування пені є власне порушення резидентами передбачених Законом та/або постановою правління Національного банку України строків при здійсненні імпортних операцій на умовах відстрочення поставки. Проте, зазначені строки зупиняються і пеня за їх порушення за цей період не нараховується у випадку звернення резидента з позовом до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.12.2018 року по справі №821/81/16 та від 11.03.2019 року по справі №826/7409/16.

Пунктом 12 частини 1 статті 6 Закону України "Про третейські суди" застережено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України. При цьому ч. 4  ст. 1 цього Закону визначено, що його дія не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж.

Натомість, частиною 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

Статтею 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що для цілей цього Закону: "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього     Закону); "третейський суд" - одноособовий арбітр або колегія арбітрів; "суд" - відповідний орган судової системи держави.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" підставою для розгляду справи арбітражем, переліченим у статті 2 цього Закону, є виключно арбітражна угода.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" обумовлено, що цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого   закону України, в силу якого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі.

Так, з огляду на зміст вищенаведених нормативних актів, під судом, переліченим у     статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", слід розуміти відповідний орган судової системи держави, зокрема, створений відповідно до Розділу VІІІ Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України або інший арбітраж (третейський суд), створений відповідно до положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

В тім, в даній справі до матеріалів справи долучено Регламент постійно діючого третейського суду при асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» і статтею першою Регламенту визначено, що Третейський суд при асоціації захисту прав приватних інвестицій є лише самостійним недержавним незалежним постійно діючим інституціональним арбітражем.

На підставі викладеного Касаційна інстанція вважає, що рішення арбітражних судів, а також третейських судів, визнаються Державою, але виключно в межах питань, які є компетенцією таких судів, якщо інше прямо не передбачено діючими нормативно-правовими актами.

ВИСНОВОК: Господарські правовідносини, на відміну від публічно-правових, надають особам право на вибір способу вирішення спорів, зокрема, сторони мають вибір, звертатись до господарського суду або до третейського. Самостійно обираючи для вирішення спору третейський суд, сторона повинна усвідомлювати всі наслідки такого вибору.

Отже, для встановлення наявності компетенції Третейського суду приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" необхідно досліджувати Регламент постійно діючого третейського суду і, якщо він здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про третейські суди" від 11 травня 2004 року №1701-ІУ, Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" №4002-111 від 24 лютого 1994 р., Європейської конвенції 1961 р. "Про зовнішньоторговельний арбітраж", Нью-йоркської конвенції 1958 р. "Про визнання та приведення в дію іноземних арбітражних рішень", то фактично є судом, створеним на підставі положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та має компетенцію приймати арбітражне рішення відповідно до Розділу VІ Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", що має наслідком звільнення платника податків від відповідальності за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності (наприклад, див. рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 р. по справі № 820/5238/17 (ЄДРСРУ № 80546469)).