Відкриття виконавчого провадження під час оскарження постанови поліції

Так, ч. 2 ст. 258 КУпАП вказує, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Між тим, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 цього Закону).

(!!!) За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").

ВАЖЛИВО: Отже, обов’язок державного виконавця винести постанову про відкриття виконавчого провадження кореспондує лише з обов’язком отримання виконавчого документа від стягувача, а не перевірки цього документу на предмет оскарження його боржником.

В той же час, ст. 28 Закону №1404 визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З вищевказаної норми Закону вбачається, що боржник  повинен бути належним чином повідомлений  про відкриття виконавчого провадження, в тому числі щодо виконання постанови про стягнення виконавчого збору. Боржник вважається належним чином повідомленим, якщо постанова надіслана йому за адресою, зазначеною у виконавчому документі рекомендованим поштовим відправленням, тобто із повідомленням про вручення.

Крім того, аналіз норм ст. 28 Закону №1404 дає підстави для висновку, що Закон встановлює обов'язок державного виконавця не тільки направити боржнику вказану постанову, а й перевірити факт її  вручення.

Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від  07.05.2018 № 916/1605/15-г.

Між тим, згідно з п. 3 ч. 1   ст. 288, ст. 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Відповідно до статті 299 КУпАП, яка визначає порядок звернення постанови до виконання, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

В свою чергу, згідно зі статтями 307, 308 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави стверджувати, що оскарження особою постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги, однак є випадки коли це правило не працює і вони пов’язані фактично з бездіяльністю або стягувача (який не перевірив чи йде процедура судового оскарження спірної постанови) чи навіть суду, який «з величезною завантаженістю»  відкриває провадження заднім числом, але після спливу декількох місяців….

Все вищевикладене призводить до того, що незважаючи на те, що «боржник» фактично виконав всі вимоги діючого законодавства та оскаржує постанову про накладення адміністративного стягнення до суду, однак у зв’язку із бездіяльністю або адміністративного відділу поліції або безвідповідального відношення суду, «правопорушнику» ще необхідно оскаржувати постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення до адміністративного суду та сплачувати судовий збір (який, як правило,  перевищує суму штрафу у декілька разів) або терпіти наслідки відкритого виконавчого провадження, а це заборони та обмеження встановлені Законом.

ВИСНОВОК: «Боржник», «правопорушник» повинен пам’ятати, якщо постанова поліції буде оскаржена в судовому порядку то, як наслідок, перебіг строку для її добровільного виконання буде зупинено в силу вимог статті 307 КУпАП України, а відтак відкриття виконавчого провадження при процедурі оскарження постанови поліції, як і встановлення будь-яких обмежень в силу Закону України «Про виконавче провадження», є неправомірним.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 27.03.2019 р. у справі № 826/15117/17 провадження № К/9901/52767/18 (ЄДРСРУ № 80805719).

Таким чином, для уникнення вищевказаного рекомендовано:

Письмово повідомляти орган поліції про оскарження спірної постанови в судовому порядку;

Контролювати процес відкриття судового провадження по справі (писати заяви, скарги, дзвонити секретарю, помічнику і т.і.);

Пересвідчитись у виконавчій службі на предмет відкриття виконавчого провадження та/або перевірити себе в реєстрі боржників і … оскаржити постанову про відкриття виконавчого провадження до адміністративного суду.