Неприйнятним є довід податкового органу про неможливість проведення звірки податковим органом з його контрагентом ТОВ, з огляду на те, що зафіксований актом податкового органу факт неможливості проведення звірки посвідчує виключно цю обставину і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі № 825/4218/13-а, адміністративне провадження №К/9901/4057/18, ЄДРСРУ № 75643982).
ППР – до судового рішення в кримінальній справі
Існуюча на момент прийняття спірних податкових повідомлень пряма заборона закону, за якою органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства, доводить необхідність дослідження та встановлення цих обставин.
У межах спірних відносин поза увагою судів залишились аналіз підстав та способу реалізації владних управлінських функцій податковим органом. Загальний процес проведення перевірки із послідовного, коли за результатами перевірки приймається податкове повідомлення рішення, розривається. Спочатку матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів визначається кримінально - процесуальним законом або законом про оперативно - розшукову діяльність. Після набрання законної сили рішенням у межах кримінального провадження органи податкової служби мають право виносити податкові повідомлення – рішення (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі № 826/2358/14, адміністративне провадження №К/9901/2818/18, ЄДРСРУ № 75643945).
Податкова інформація – як доказ
Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента платника, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі №817/1339/17, адміністративне провадження № К/9901/49539/18, ЄДРСРУ № 75645667).
Наявність судових вироків по контрагенту
Сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.
Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з'ясування обставин справи (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі №808/1507/16, адміністративне провадження №К/9901/25309/18, ЄДРСРУ № 75645232).
Сам по собі факт порушення кримінальної справи не є обставиною звільнення від доказування (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі №822/3520/17, адміністративне провадження №К/9901/51868/18, ЄДРСРУ № 75645619).
Адміністративний арешт майна та коштів на рахунку платника
На законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.
Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі №2а/0470/13212/12,адміністративне провадження №К/9901/4493/18, ЄДРСРУ № 75645621).
Реалізація майна за ціною нижче ніж балансова вартість
Неприйнятним є посилання податкового органу на ту обставину, що балансова вартість спірного об'єкта є вищою, аніж ринкова ціна його продажу, з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків при реалізації майна за ціною, що нижче балансової вартості, відносити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість у складі частини балансової вартості, що переважає ціну продажу (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі №810/3002/14, адміністративне провадження №К/9901/4472/18, ЄДРСРУ № 75645610).
Відмова у прийнятті податкової декларації
Пунктом 49.11. визначено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Перелік підстав для прийняття контролюючим органом рішення про відмову у прийнятті податкової декларації носить виключних характер та розширеному тлумаченню не підлягає.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації виключно у випадку порушення платником податку при її заповненні вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового Кодексу України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі №810/1570/16, адміністративне провадження №К/9901/50496/18, ЄДРСРУ № 75645190).
Клопотання прокурора до слідчого судді щодо проведення позапланової перевірки
Апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 26 липня 2018 року у справі № 243/6669/17, провадження № 51-1853км18, ЄДРСРУ № 75528738).
Апеляційне провадження: в чинному КПК України не містяться норми, які безпосередньо регламентують можливість та порядок звернення слідчого та/або прокурора з клопотанням про проведення позапланової документальної перевірки, а також визначають компетенцію слідчого судді щодо вирішення такого клопотання. Зазначені норми були в редакції, що діяла до 15 липня 2015 року, однак ці повноваження були виключені.
Приписами КПК України взагалі не передбачено повноважень слідчого судді з метою збирання доказів призначати будь-які перевірки, тим паче документальну перевірку суб'єкта господарювання.
На стадії досудового розслідування кримінального провадження контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні здійснює слідчий суддя відповідно до його повноважень у порядку, передбаченому КПК України, що встановлено п. 18 ст. 3 цього Кодексу.
Отже, згідно з п. 18 ст. 3 КПК України рішення про проведення позапланової документальної перевірки, наявність якого передбачена ст. 11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», має ухвалювати слідчий суддя.
Цією ж нормою встановлено, що слідчий суддя здійснює судовий контроль відповідно до його повноважень у порядку, передбаченому КПК України.
Вказівка на те, що слідчий суддя здійснює судовий контроль відповідно до його повноважень у порядку, передбаченому КПК України є втіленням принципу диспозитивності, закріпленому у ст. 26 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Чинний КПК України не містить норм щодо порядку розгляду клопотань слідчого чи прокурора про проведення позапланової документальної перевірки, а також повноважень слідчого судді щодо розгляду таких клопотань та ухвалення рішення за результатами їх розгляду.
За відсутності у слідчого судді повноважень на розгляд клопотання прокурора про проведення позапланової документальної перевірки, а також за відсутності встановленого нормами КПК України порядку розгляду такого клопотання, вказане клопотання не може бути розглянуте слідчим суддею по суті (Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 30 липня 2018 року у справі № 752/6560/18, ЄДРСРУ № 75631863).
