Доцільність оскарження наказу про податкову перевірку після її проведення

Обґрунтовуючи все ж таки реальну доцільність оскарження саме - наказу ДФС на проведення перевірки платника податку, а вже потім самого податкового повідомлення рішення та застосування наслідки такого оскарження, наведу власний приклад, нещодавно пройшовший етап касаційного оскарження у новоствореному Верховному суді…

Об’єктом дослідження буде ПОСТАНОВА Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року по справі №804/3006/17, касаційне провадження №К/9901/40546/18 (ЄДРСРУ № 73737151).

Звертаю увагу на дати: «У травні 2017 року Товариство Х звернулось до суду з позовом до ДПІ, у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ від 22.12.2014 №1153 «Про призначення документальної невиїзної перевірки Товариства за листопад 2011 року - жовтень 2014 року».

Щоб не завантажувати читача менш важливою інформацію, скажу лише, що Товариство дізналось про спірний наказ вже під час судового засідання в адміністративному суді за позовом ДПІ до останнього про стягнення податкового боргу…десь на початку 2017 р. (читай між рядків).

Підстави для оскарження Наказу на податкову перевірку чітко закріплені у нормах Податкового кодексу України та не є предметом дослідження у цьому матеріалі, однак цитата Верховного суду у цьому рішенні дуже важлива: «Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою».

Тобто, платник податку не може оскаржити те, що не існує равно як і те, про що він не знає (тільки здогадується) і лише після ОФІЦІЙНОГО отримання інформації, з якою не згодний, останній реалізує своє конституційне право на оскарження…

Примітка: процедуру оскарження (адміністративне або судове) платник податку обирає самостійно, виходячи з правової доцільності та мети оскарження.

І на кінець цитата – апогей всього судового рішення, успіх майже річних юридично-правових зусиль, крах Акта податкової перевірки з усіма її державними важелями та адміністративним впливом: «Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої».

Підсумовуючи зазначене вбачається, що вищевказане судове рішення це гордість та велика вдячність нашій судовій системі, а також впевненість у меті нашої команди та нескінченний аналіз, змінних як вітер, трендів судової практики.

Необхідно вказати, що вищевказану судову практику корисно використовувати у взаємозв’язку із нижчезазначеним: податковий орган заявляє: «…у зв'язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію, а тому, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7, не може бути скасований».

Між тим, як неодноразово встановлено Верховним судом України та підтверджено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема від 21 березня 2018 року по справі № 812/602/17, адміністративне провадження № К/9901/5128/17 (ЄДРСРУ № 72965595), а саме: «посилання у касаційні скарзі на те, що у зв'язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію та, як вважає відповідач, не може бути скасовано є також безпідставними, оскільки згідно наведених норм податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення, і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14».

Отже, у постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 р. № 21-425а14, від 09.02.2016 р. у справі № 826/5689/13 та від 16.02.2016 р. у справі № 826/12651/14 міститься висновок про те, що невиконання вимог Податкового кодексу призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. 

Матеріал по темі: «Податкова перевірка без ознайомлення з наказом про її проведення» 

Тобто, у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкової вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

У такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом, а податкова вимога та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого податку є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності перевірки та відсутності правових наслідків такої.

ВИСНОВОК: Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене та роблячи загальний висновок вбачається наступне:

1.  Платник податків має право оскаржувати наказ про проведення перевірки контролюючим органом вже після її проведення;

2. Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду останньої;

3. У випадку незаконності перевірки, прийняті за її результатами податкові повідомлення-рішення автоматично підлягають визнанню протиправними та скасуванню;

4.   Судовий збір сплачується виходячи із ставок щодо «немайнового характеру»;

5. Процесуальний строк на оскарження наказу контролюючого органу щодо проведення перевірки платника податку становить 1095 днів. 

Матеріал по темі: «Визнання протиправним наказу про призначення податкової перевірки»