Витрати кредитора на правову допомогу в процедурі банкрутства

30 серпня 2017 року Вищий господарський суд України в контексті справи № 910/22119/14  (ЄДРСРУ № 68588725) вказав наступне.

ТОВ  звернувся з вимогою про визнання кредиторських вимог в сумі «Х», при цьому підставою виникнення заборгованості зазначає укладений між ТОВ та Адвокатським об'єднанням договір про надання правової допомоги. 

Необхідно вказати, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі  № 1-4/2013 ).

В даному випадку за умовами додаткової угоди до договору Адвокатське об'єднання надає адвокатські послуги з захисту прав та законних інтересів кредитора у його господарській  діяльності з метою досягнення потрібного позитивного результату, а саме, стягнення з боржника основного боргу за відповідним договором про надання поворотної фінансової допомоги, а також сум інфляційних втрат, штрафних санкцій, сум збитків, сум витрат, понесених у зв'язку із стягненням вказаних заборгованостей.

Визнаючи заявлені кредиторські вимоги ТОВ в сумі «Х», місцевим господарським суд взято до уваги, що з моменту підготовки та подання заяви про порушення провадження у справі банкрутство боржника, участі у судовій справі про банкрутство боржника, участі на засіданнях на комітеті кредиторів, від імені та в інтересах кредитора Адвокатським об'єднанням  надано адвокатських послуг на вказану суму,  які були сплачені кредитором на рахунок Адвокатського  об'єднання .

Судова колегія апеляційного господарського суду, скасовуючи в цій частині ухвалу суду першої інстанції з зазначеними висновками не погодилася та вказані кредиторські вимоги у розмірі «Х» відхилила, як такі, що не обґрунтовані належними доказами.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком апеляційного суду щодо відхилення кредиторських вимог в сумі «Х», однак з інших підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Згідно з вказаною статтею грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях.

ВИСНОВОК:  Отже, кредитором може бути визнана особа, перед якою обов'язок, зокрема, сплати коштів, лежить саме на боржнику, а не на третій особі, яка є стороною договору. Тобто між кредитором і боржником повинен існувати безпосередній зв'язок, що виникає на підставі договору для вчинення певних зобов'язальних дій.  При цьому, в матеріалах справи відсутній будь-який процесуальний документ,  яким обов'язок по оплаті послуг адвоката покладено на боржника.

Таким чином, спірна сума коштів не є кредиторськими вимогами в розумінні    ст. 1 Закону про банкрутство, а тому судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви в частині визнання зазначених кредиторських вимог.

P .s. Відповідаючи на питання: «В якому розмірі на сторону у справі покладаються витрати, пов'язані  з  оплатою  послуг адвоката?  Чи може господарський суд визнати розмір такої оплати завищеним та стягнути відповідну суму в меншому розмірі?» необхідно звернутися до п. 28 Інформаційного листа ВГСУ від 18.03.2008  N 01-8/164 де передбачено, що вирішуючи  питання  про розподіл судових витрат,  господарський суд  має  враховувати,  що розмір  відшкодування  названих витрат не повинен бути  неспіврозмірним,  тобто  явно  завищеним.  За  таких обставин  суд  з урахуванням обставин конкретної справи,  зокрема, ціни  позову,  може  обмежити  цей  розмір  з  огляду  на  розумну необхідність судових витрат для даної справи.