Фірма: визначення до якого з видів відноситься суб’єкт господарювання

24.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в розрізі розгляду справи  № 6-482цс17  виходила з наступного.

Суб'єктами господарювання  визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 55 Господарського кодексу України; далі – ГК України).

Відповідно до статей 62 та 63 цього Кодексу в Україні підприємства як самостійні суб’єкти господарювання в залежності від форм власності можуть бути таких видів: 1) приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; 2) колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; 3) господарське товариство, яке засноване на власності об'єднання громадян; 4) комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; 5) державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.  

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України).

За положеннями частини п’ятої статті 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

ВАЖЛИВО:  Отже, підприємства, створені на основі приватної власності (приватні підприємства) можуть бути як корпоративними (заснованими декількома особами) так і унітарними (створеними однією особою). До корпоративних підприємств відносяться кооперативи, господарські товариства та інші підприємства, що створені двома або більшою кількістю осіб.

Відтак, системний аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що приватне підприємство, створене на основі приватної власності декількох осіб, є приватним корпоративним підприємством та може бути, зокрема, як кооперативом, так і господарським товариством.

Разом з тим особливості здійснення діяльності щодо кожного виду підприємств закріплені у спеціальних нормах ГК України (глави 8-13), ЦК України (Глава 8) та спеціальних законах, зокрема «Про господарські товариства» та «Про кооперацію»

Відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (частина друга статті 65 ГК України) й власник здійснює свої права щодо управління підприємством.

(!!!) Важливим чинником для визначення чи відноситься суб’єкт господарювання до господарських товариств або до кооперативів, є дослідження способу утворення та формування статутного капіталу підприємства, його статутних документів та сфери і напрямків діяльності.

Організаційно-правова форма юридичних осіб зазвичай зазначається в їх назвах та/або закріплена в положеннях їх установчих документів, зокрема у статуті, який у силу положень статті 57 ГК України повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.

Отже, питання про вид суб’єкта господарювання, вид підприємства, вид господарського товариства, права та обов’язки їх засновників, про зміст їх правовідносин між засновниками повинні вирішуватись відповідно до змісту статуту та установчих документів такого суб’єкта господарювання.

Положення статті 147 ЦК України, на яку як на підставу своїх позовних вимог щодо наявності переважного права на придбання частки у статутному капталі посилалась позивачка, регулює відносини засновників господарського товариства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно зі статтею 147 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

Поняття господарського товариства закріплено у статті 79 ГК України, згідно з якою  господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

ВИСНОВОК:  у чинному законодавстві не міститься визначення або тлумачення поняття «фірма/агрофірма», а тому при визначенні  до якого з видів відноситься суб’єкт господарювання з такою назвою слід виходити із загально прийнятої практики ототожнення цього поняття з поняттям «підприємство», як, зокрема, зазначено у листі (!!!) Державної податкової адміністрації України від 14 січня 2005 року № 365/6/26-5215 «Щодо роз'яснення поняття «фіктивна фірма», а при визначенні прав та обов’язків засновників  -  зі способу утворення статутного капіталу, розміру відповідальності осіб за борги суб’єкта господарювання, змісту, видів та напрямків статутної діяльності, способу управління та інших ознак виду суб’єкта господарювання, визначених законодавством.