Рішення про передачу землі у власність/оренду: приватно-правовий спір

Спори з приводу визнання неправомірними рішень про надання у власність земельної ділянки є приватно-правовими і не підлягають розгляду в адміністративних судах.

27.04.2017 р. колегія суддів Судовоїпалати в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-2111а16 в черговий раз вирішувала питаннящодо підвідомчості судових проваджень щодо  визнання неправомірними рішеньорганів місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки.

Предметом спору у вказаній вище справі були розпорядчі діїрайонного органу державної влади з надання земельної ділянки у власність, доскладу якої входить земельна ділянка, що у часі раніше була передана увласність.

(!!!) Цей спір сторони та суди визнали таким, що належить доюрисдикції адміністративних судів.

Однак у контексті конкретних обставин цієї справи тазумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між йогосуб’єктами, такий висновок не можна визнати правильним.

Спірна земельна ділянка неодноразово була предметом спорущодо права користування нею.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право насправедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строкунезалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, щовідповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади удемократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, алекерується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах зкодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана нарозсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи длятлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза«встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування«суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють йогодіяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом,«встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деякихзаявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС доадміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чибездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо такихрішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено іншийпорядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя вадміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справіі обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чирішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальністьсторін.

Рішення суду касаційної інстанції, яке переглядається, прозаконність розпорядчих дій, ґрунтується на юридичних фактах, стосовнояких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішенняякого і поза зв’язком з яким не можуть бути розв’язані питання, пов’язані збезоплатною передачею землі у власність. Позаяк це рішення, як і рішення судівпопередніх інстанцій, помилково було розглянуте в порядку адміністративногосудочинства, відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАСвони підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі – закриттю.

Необхідно також вказати нещодавно, а саме 29.03.2017 рокуу справі № 21-3412а16 та  24.01.2017 р. судова палата в адміністративнихсправах Верховного Суду України розглядаючи справу № 21-1559а16 підтримала правові висновки викладені у постановахВерховного Суду України від 24 лютого та 10 березня 2015 року (справи №№ 21-34а15, 21-547а14 відповідно) щодо підвідомчості судових спорів з суб’єктомвладних повноважень відносно рішення про передачу земельних ділянок у власністьчи оренду.

ВИСНОВОК: у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення пропередачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта,який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорюванняправомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянкимає вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскількивиникає спір про право цивільне.

Матеріал по темі: «Підвідомчість судових справ що виникають з земельнихправовідносин»