Оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії

12.04.2017 р. Верховним судом України у справі  № 21-3830а16   досліджено питання щодо право оскарження нормативно-правового актуіндивідуальної дії, а також суб’єктами правовідносин, у яких буде застосованоцей акт.

Суд вказав, що завданням адміністративного судочинствазгідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересівфізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правовихвідносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів приздійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в томучислі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого,неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист іпередбачено, що  кожна особа має право в порядку, встановленому цимКодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дієючи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи абоінтереси.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС правооскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, атакож особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт іншіособи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актівіндивідуальної дії.

Зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 23червня 1997 року  № 2-зп (справа 3/35-313)   передбачено, що засвоєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних,встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені доокремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й післяреалізації вичерпують свою дію.

Право на захист   – це самостійнесуб’єктивне право, яке з’являється у володільця регулятивного права лише вмомент порушення чи оспорення останнього.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правовіакти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права іобов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадкуреалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень,уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єктзобов'язаний виконувати його вимоги та приписи.

Тобто, відмінною ознакою дій суб'єкта владних повноваженьє наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхомвпливу на її права і обов'язки.

Наведені висновки, також, узгоджуються з позицієюВерховного Суду України, викладеною в листі від 26 грудня 2005 року  № 3.2.-2005   (Науковий висновок від 12.02.2016 р. звисловленням  правової позиції щодо юрисдикції справи № 800/362/15 запозовом Мосійчука І.В. до Верховної Ради України).

Отже, як зазначено у Інформаційному листі Вищогоадміністративного суду України від 01.06.2010 р. за  N 781/11/13-10нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичнихта  юридичних), яких  вони стосуються.  Індивідуальні ж акти можуть бутиоскаржені лише особами,  безпосередні права,  свободи чи охоронюванізаконом інтереси яких такими актами порушені.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановіВерховного суду України від 28 лютого 2017 року у справі  № 21-3829а16.