Перевірка чи повторне дослідження доказів судом апеляційної інстанції

Підстави для повторного та безпосереднього дослідження доказів судом апеляційної інстанції у кримінальному проваджені.

20.04.2017 р предметом перегляду Верховним судом Українисправи № 5-465кс(15)16  було неоднакове розуміння судом касаційної інстанціїпитання про те, чи вправі суд апеляційної інстанції, погодившись ізвстановленими судом першої інстанції фактичними обставинами та не провівшисудового слідства, дати іншу юридичну кваліфікацію діям засудженого, а також чистановлять такі дії апеляційного суду переоцінку доказів у справі з огляду наположення статей 23, 94, 95 КПК.

Однак перед цим необхідно зауважити що у. п. 18 ПостановиВСУ від 21 січня 2016 року у справі №5-249кс16 судзауважує, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до судувимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальномупровадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта,огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису івідеозапису тощо. Ця засада  кримінального судочинства має значення дляповного з’ясування обставин кримінального провадження та його об’єктивноговирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чиномдослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв’язку зіншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1статті 94 КПК, і сформувати повне та об’єктивне уявлення про фактичні обставиниконкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушенняінших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпеченнядоведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свободав поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК). Тому засадабезпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судовогорозгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 тастатті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосередньогодослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані припостановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначенимКодексом, а отже, судове рішення, відповідно до статті 370 цього Кодексу, неможе бути визнано законним і обґрунтованим і, згідно з частиною першою статті412 КПК, підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції,ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожен, кого суд визнаввинним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судомвищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку.

Наведені положення Протоколу узгоджуються з  вимогамизакону щодо права на справедливий судовий розгляд, змагальності сторін,безпосередності дослідження доказів, їх допустимості.

ВАЖЛИВО: Дотримання цих правил вимагає: а) якщо апеляційний судфактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді,очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, астандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному судіпостає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це булоздійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цьогофакту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цихположень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуальногозакону, яке перешкодило суду  ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

У згаданій вище справі Верховний суд України такожнаголошує, що принцип безпосередностідослідження показань, речей і документів є однією із загальних засадкримінального провадження. Зміст цього принципу розкрито встатті 23 КПК, згідно з якою:

1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасниківкримінального провадження суд отримує усно.

2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містятьсяв показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосередньогодослідження суду, крім випадків, передбачених КПК. Суд може прийняти як доказпоказання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише увипадках, передбачених КПК.

3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечитиприсутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізаціїправа сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Один із аспектів цього принципу відображено в частині 4статті 95 КПК, у якій зазначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лишена показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання абоотриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправіобґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, абопосилатися на них.

ВАЖЛИВО: Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності,допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зорудостатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення(частина 1 статті 94 КПК).

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані,отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких суд встановлює наявністьчи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінальногопровадження та підлягають доказуванню (частина 1 статті 84 КПК).

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні,сформульовані законодавцем у частині 1 статті 91 КПК. Згідно з частиною 2 цієїстатті, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метоювстановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

На підставі результатів оцінки одних і тих же доказів(їхньої сукупності) щодо однієї і тієї ж події може бути зроблено висновок пронаявність тих чи інших її обставин або, взагалі, про відсутність події.

Наявність підстав для зміни вироку або ухваленняапеляційним судом нового вироку не породжує для цього суду обов’язкудосліджувати всю сукупність доказів з дотриманням засади безпосередності, якщовін по-новому (інакше) не тлумачить докази, оцінені в суді першої інстанції. Участині 2 статті 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказамивідомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметомбезпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанціїдослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а судапеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немаєпотреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено всуді першої інстанції. Дляприйняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити докази, в тому числіпрослухати запис судового засідання в суді першої інстанції.

Касаційний суд, у свою чергу, не має повноважень оцінюватидокази, але він вправі зробити висновок про неправильність застосування норм ККі змінити судове рішення (пункт 4 частини 1 статті 436 КПК), зазначивши в мотивувальнійчастині ухвали не докази, а обставини, встановлені судами першої та апеляційноїінстанцій (абзац 4 пункту 2частини 1 статті 442 КПК).

ВИСНОВОК: Тобто зміна судових рішень судів нижчої ланки судами вищоїланки не вимагає як передумови повторного дослідження останніми усіх доказів.

Однак якщо б висновки суду апеляційної інстанції, що євідмінними від висновків суду першої інстанції, стосувалися сутнісних ознакдоказів – достовірності, належності, допустимості – і саме це зумовило бперекваліфікацію дій особи на іншу статтю (частину статті) КК, то тоді судапеляційної інстанції зобов’язаний був би дослідити докази з дотриманням вимогстатті 23 КПК.