Обмеження відповідальності майнового поручителя - іпотекодавця

ВСУ: відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується переданим в іпотеку майном.

29.03.2017р. розглядаючи справу №3-1591гс16 Судовапалата у господарських справах Верховного Суду України досліджувала межівідповідальності майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасноборжником в основному зобов’язанні.

Так, відповідно до статті 526 Цивільного кодексу Українизобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору тавимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутностітаких умов та вимог – відповіднодо звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК виконання зобов’язанняможе забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням,завдатком.

Як встановлено частиною 1 статті 575 ЦК, іпотекає окремим видом застави, а саме заставою нерухомого майна, щозалишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заставодавцем відповідно до частини 1 статті 583 ЦК можебути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Проіпотеку» іпотека – вид забезпечення виконаннязобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуваннііпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконанняборжником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимогза рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника упорядку, встановленому цим Законом.

Майновийпоручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно длязабезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника (пункт 7 частини 1статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

Положеннями частини 1 статті 33 Закону України «Проіпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржникомосновного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги заосновним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо іншене передбачено законом.

Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець(іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язанняборжником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, щовиникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням ізвідповідного державного реєстру (ПостановаВСУ від 06.07.2016 року по справі №3-584гс16 (№ вЄДРСРУ 58986615).

ВАЖЛИВО: Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченніможливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченогоіпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомогомайна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Між тим за наголосом Верховного суду України деякі судиототожнюють майнового поручителя з поручителем як стороною договору поруки і,як наслідок, застосовують до іпотечних правовідносин за участі майновихпоручителів нормативні положення, що регулюють поруку (§ 3 гл. 49 ЦК).

Вирішуючи це питання, суди повинні враховувати, що згідно зіст. 546 ЦК порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов’язань. Поручительі майновий поручитель є суб’єктами різних за змістом цивільних правовідносин.Поручитель є суб’єктом такого виду забезпечення виконання зобов’язання, якпорука, а майновий поручитель є суб’єктом іншого виду забезпечення виконаннязобов’язання – застави. Правовийстатус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвимивидовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорівза їхньої участі шляхом безпосередного застосування відповідних норм цивільногозакону.

Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави таокремим способом забезпечення зобов’язань, регулювання якого здійснюєтьсястаттями 572-593 гл. 49 ЦК і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносинза участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення § 3 гл. 49ЦК (постанова Верховного СудуУкраїни від 16 жовтня 2012 р. у справі №3-43гс12).

При цьому норми Закону України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року№ 2343-ХІІ (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ) необмежують право іпотекодержателя звернутися з грошовими вимогами до майновогопоручителя, якщо основний боржник не сплатив борг.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Проіпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем заневиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предметаіпотеки.

(!!!) Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, якийне є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується вартістю майна,переданого в іпотеку.

ВИСНОВОК: Таким чином, у разі невиконання основним боржникомзабезпеченого іпотекою зобов’язання іпотекодержатель як кредитор, має правовимагати виконання основного зобов’язання як від боржника і його майновогопоручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред’явлення такихвимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себезобов’язань перед іпотекодержателем.

Разом з цим зазмістом ч. 2 ст. 11 Закону № 898-ІV у разі задоволення вимог іпотекодержателямайновим поручителем за рахунок предмета іпотеки відносини міжіпотекодержателем, який є кредитором, та іпотекодавцем припиняються, а вмайнового поручителя при цьому виникає право регресу до боржника, отже, правакредитора за основним зобов’язанням набуває майновий поручитель. Ця нормаузгоджується із п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК.

Так у постановах Верховного суду України від 23.09.2015р. по справі №6-466цс15 , від07.10.2015р. по справі  №6-932цс15  Верховним судом  Українизроблено висновок не тільки щодо застосування норми ст.556 ЦК України, якарегулює поруку, а й щодо застосування п.3 ч.1 ст.512 ЦК України, яка однакововрегульовує спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконанняобов'язку боржника або поручителем,  або заставодавцем (майновим поручителем).