Визнання та виконання рішення іноземного суду: арбітражна процедура

22.03.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права стосовно «арбітражної процедури» Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу за  № 6-325цс17   висловила нижчевикладену правову позицію.

Згідно зі статтею 390 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

За частиною першою статті 393 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або, відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити: ім'я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження; ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні; мотиви подання клопотання.

Статтею 396 ЦПК України передбачено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) в інших випадках, встановлених законами України.

ВАЖЛИВО:   Згідно зі статтею III Конвенції кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові і виконує їх у відповідності з процесуальними нормами тієї території, де запитується визнання і виконання цих рішень.

Відповідно до статті V Конвенції і статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні й виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона надасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, докази того, що склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж.

Згідно з пунктом 22 укладеної Угоди сторони зазначили, що будь-які суперечки, непорозуміння та претензії, що виникають у зв’язку з цією Угодою, або з її порушенням, припиненням дії чи визнанням недійсності, повинні вирішуватися через арбітраж, який складається з трьох арбітрів відповідно до Регламенту Арбітражного інституту Міжнародної торгової палати.

Згідно із частиною третьою статті 12 Регламенту, якщо сторони домовилися щодо вирішення спору одноосібним арбітром, вони можуть за взаємною згодою призначити одноосібного арбітра для затвердження. Якщо сторони не призначать одноосібного арбітра протягом 30 днів з дати, коли заяву позивача до арбітражу було отримано іншою стороною або протягом додаткового строку, встановленого Секретаріатом, одноосібного арбітра призначає Суд.

Згідно із частиною другою статті II Конвенції термін «письмова угода» включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписану сторонами, або зазначене в обміні листами або телеграмами.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. 

ВАЖЛИВО:   Проведений ВСУ аналіз норм законодавства, положень Конвенції та Регламенту дає змогу дійти висновку про зміну арбітражного застереження щодо кількісного складу арбітрів за допомогою обміну листами відповідає принципу міжнародного арбітражу, а саме принципу автономії волі.

Окрім того, стаття 39 Регламенту передбачає, що якщо сторона бере участь в арбітражному провадженні і не заявляє заперечень проти недотримання будь-якого положення Регламенту або будь-якого іншого правила, що застосовується до розгляду, будь-якого розпорядження складу арбітражу або іншого правила арбітражної угоди щодо формування складу арбітражу або проведення розгляду, то вважається, що ця сторона відмовилася від права заявляти подібні заперечення.

ВИСНОВОК:  Отже, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду задовольняється лише у разі дотримання всіх арбітражних процедур передбачених Регламентом, а також відсутністю заперечень сторін за процедурними питаннями.

P.s. Необхідно також вказати, що Верховним судом України при розгляді справи  № 6-1151цс16 узагальнено судова практика щодо визнання та виконання рішення іноземного суду з підстав не (та/або)належного повідомлення сторін процесу про участь у провадженні.

Так, згідно зі статтею 9 Угоди у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть компетентному суду за місцем, де виклопочується виконання рішення, докази того, що вона не була повідомлена про процес.

Таким чином суд вказав, що під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом Сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення Сторін «правом на суд».

Більш детально див. матеріал: «Визнання та виконання рішення іноземного суду: участь у провадженні»