Відчуження майна, яке перебуває під арештом: наслідки правочину

Укладений правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, є нікчемним, незалежно від того чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційноїінстанції норм матеріального права стосовно дії у часі ухвали про забезпеченняпозову (арешт та заборона відчуження майна) Судова палата у цивільних справахВерховного Суду України розглядаючи справу № 6-2360цс16  виходилаз нижчевикладеного.

Зміст правочину не може суперечитиЦивільному кодексу України  іншим актам цивільного законодавства, а такожінтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержаннястороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою длявизнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частинаперша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьоюстатті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановленазаконом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійснимсудом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність напідставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судомнедійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсностіправочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належнийспосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виниклиу зв’язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання йогонедійсним.

ВАЖЛИВО: При цьому правом оспорювати правочин івимагати проведення реституції ЦКУкраїни наділяє не лише сторону (сторони)правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їхстатус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правиластатей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа маєправо на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, щозагалом може розумітися як передумова для виникнення або обов’язковий елементконкретного суб’єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги задопомогою суб’єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованістьщодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначенопринцип обов’язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14,153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про накладення арешту на майнопідсудного в межах розгляду цивільного позову у кримінальній справі. Накладенняарешту на майно застосовується, як спосіб забезпечення цивільного позову(стаття 152 ЦПК).

Відповідно до статей 170-175 КПК (вредакції 2012 року) передбачено підстави та порядок вирішення питання про арештмайна підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільнувідповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок злочину.

Отже, метою забезпечення позову є вжиттясудом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорониматеріально-правових інтересів позивача (цивільного позивача у кримінальнійсправі) від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (підсудного), щобзабезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо вонобуде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційнимтруднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав,свобод та інтересів відповідача або пов’язаних з ним інших осіб з метоюзабезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимогпозивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вонидіють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходівзабезпечення позову.

(!!!) Тому той факт, що встановлені ухвалоюсуду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, веденняякого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав нанерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку провідсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільнорозпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборонувідчужувати майно відповідачу було відомо.

Вказана позиція не нова….

Так, 18.01.2017 року Верховний суд України,розглядаючи справу № 6-2552цс16, фактично підтвердив «революційний крок» стосовно дії учасі та просторі ухвали суду про забезпечення позову висловленій у ПостановіВСУ від 25.05.2016 року по справі № 6-605цс16 (№ в ЄДРСРУ 57933051).

Вказаний висновок найвищої судовоїінстанції України щодо дійсності ухвали прозабезпечення позову навіть якщо вона не зареєстрована у відповідному державномуреєстрі можнавикористовувати для упередження незаконної реалізації майна чи вчинення будь –яких інших протиправних дій з боку не добросовісної сторони провадження.

Європейський суд з прав людини у рішеннівід 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту маєбути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, щопоняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню абоприпиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновленняпорушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з правлюдини у справі "Дорани проти Нідерландів", ефективний засіб - цезапобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції,або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року)Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно,якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без йогопрактичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосуванняефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципуверховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язокперед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушенихправ, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним тазабезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено,що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу таправозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобомзахисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п.9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише заумови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективнепоновлення в правах.

ВИСНОВОК: Той факт, що встановлені ухвалою суду прозабезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державномуреєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстраціюречових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою длявисновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має правовільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судомзаборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

P.s. ПостановоюВСУ від 17.12.2014 року по справі № 6-140цс14 (№ в ЄДРСРУ 42576425) передбачено, що за положеннями зазначених норм прававласник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка єостаннім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежновід того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та безвизнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ: При придбанні нерухомого майна, необхідноперевіряти його статус щодо відповідних обмежень та заборон, а такожвраховувати правове підґрунтя, яке слугувало підставою для реєстрації правовласності на продавця (договір купівлі – продажу, дарування, судове рішенняі.т.і.)