Принцип незворотності дії в часі законів та інших правових актів

Частиною першоюстатті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правовіакти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують абоскасовують відповідальність особи.

УРішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N1-рп/99   (справапро зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)  зазначено, що діюнормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається змоменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності,тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовийакт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першоїстатті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та іншихнормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовуютьвідповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичнихосіб.До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовийакт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільногозаконодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правовоївизначеності.

Принципнеприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріпленняв міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав іосновоположних свобод людини (стаття 7).

Правовапозиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017року у справі №6-2705цс16   тількипідтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та іншінормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Міжтим як свідчить історія, принцип "закон  зворотної сили не має"(lex ad praeterіan non valet) був сформульований ще давньоримськими юристами на протидію сваволі законодавця,  який надавав зворотної силизаконам, що погіршували становище  людей, піддавали  їх несприятливим наслідкам за дії,  які  на  час  їхвчинення  визнавалися  законними. Отже, мета  цього принципу  - поставити заслін ущемленню прав і свобод людини з боку влади.

Саме такаспрямованість цього принципу робить його важливою гарантією  безпекилюдини і громадянина, їх довіри  до  держави, про  що вірно  зазначається  в  мотивувальній  частині Рішення Конституційного  Суду України.

Наданнязворотної  сили  законам, які  передбачають  розширеннязмісту та  обсягу  прав  і  свобод людини і громадянина чизвільнення їх від певних обов'язків,  не може  підірвати впевненістьлюдей у стабільності свого правового становища. (Окрема думка судді КонституційногоСуду України Козюбри М.І. (справа про податки).

Отже,за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності істабільності суспільним відносинам. Цеозначає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли післянабуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Виняткиз цього правила рідкісні і допускаються:

а)за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотноїсили;

б)у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону,який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність.

Цеправило зафіксоване в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права,ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. Воно повинне бутивідтворене в кримінальних кодексах країн, які підписали цей міжнароднийдокумент. У ст. 15 цього пакту, зокрема, говориться: «...не може призначатисяважче покарання, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчиненнякримінального злочину. Якщо після вчинення злочину законом встановлюється легшепокарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».

Більшетого, на відміну від кримінального матеріального закону, новий кримінальнийпроцесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли йогоправила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження. Поверненняпроцесу (процесуальних дій) неможливе (ВерховнийСуд України, 17 грудня 2015 року, справа  № 5-205кс 15 (15) .