Наслідки застосування насильства органами слідства до обвинувачених

06.02.2017 р. Верховним судом України усправі   № 5-455кс(15)16   досліджувалось питання щодо перегляду вироку суду у зв’язку ізвстановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною,порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Так, 25 лютого 2016року Європейський суд з прав людини (далі – Суд) одноголосно постановив рішенняу справі «Зякун проти України», яке набуло статусу остаточного 25 травня 2016року, про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (далі – Конвенція), а саме статті 3 Конвенції, яке полягає в тому, що   заявник зазнав тілесних ушкоджень внаслідок жорстокого поводження , яке слід кваліфікувати як нелюдське та таке, що принижує гідність.

Суд визнав безсумнівнимтой факт, що заявник отримав низку тілесних ушкоджень, включаючи синці наплечах, стегнах, голові та обличчі. Ці зафіксовані тілесні ушкодження булидостатньо серйозними. Заявник поскаржився слідчому, в провадженні якогознаходилася його справа, на жорстоке поводження з ним. Однак розслідуванняскарги заявника було проведено тим самим слідчим, у провадженні якогоперебувала його кримінальна справа. Фактично, саме слідчий помістив заявникапід варту та відібрав у нього показання, які, як стверджував заявник, булоотримано в нього в результаті жорстокого поводження.

(!!!) Європейський Суддійшов висновку, що національні органи влади не виконали свого обов’язкупровести ефективне розслідування скарги заявника на жорстоке поводження.

Крім того, Суд зауважив,що в матеріалах справи ніщо не свідчить, що до контакту з міліцією заявник мавякі-небудь тілесні ушкодження. Суд також зазначив, що одразу після затриманняпідозрюваного не було проведено жодного медичного огляду. За таких обставин Судвважав установленим факт, що заявник зазнав тілесних ушкоджень, перебуваючи підконтролем органів влади.

ВАЖЛИВО:   Наведене призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції узв’язку з тим, що зізнавальні показання заявника,отримані в результаті жорстокого поводження, не було вилучено з доказової бази в його справі.

У заяві засудженийпорушує перед ВСУ питання про перегляд постановлених щодо нього судових рішеньна підставі пункту 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуальногокодексу України 2012 року (далі – КПК 2012 року) у зв’язку із встановленнямміжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушенняУкраїною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Обговоривши доводизаяви, рішення Суду у справі  «Зякун проти України» , Верховний Суд Українидійшов таких висновків.

Україна взяла на себезобов’язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права ісвободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Установлення міжнародноюсудовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україноюміжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, відповідно до пункту 4частини першої статті 445 КПК 2012 року, є підставою для перегляду ВерховнимСудом України судових рішень, що набрали законної сили.

25 лютого 2016 року Судодноголосно постановив рішення у справі «Зякун проти України» , яке набуло статусу остаточного 25 травня2016 року.

Цим рішеннямконстатовано порушення статті 3 Конвенції, зокрема, що «безсумнівним є тойфакт, що заявник отримав низку тілесних ушкоджень, включаючи синці на плечах,стегнах, голові та обличчі. Ці зафіксовані тілесні ушкодження були достатньосерйозними, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції» (пункт 43).

Суд також зауважив, що«у матеріалах справи ніщо не свідчить, що до контакту з міліцією заявник мавякі-небудь тілесні ушкодження і що одразу після його затримання не булопроведено жодного медичного огляду. За таких обставин Суд вважає встановленимфакт, що заявник зазнав тілесних ушкоджень, перебуваючи під контролем органіввлади, які не виконали свого обов ’ язкупровести ефективне розслідування скарги заявника на жорстоке поводження»(пункти 47-50).

(!!!) На переконанняСуду, «зізнання заявника у вчиненні злочину під час документальнонезафіксованого тримання під вартою щонайменше дві доби у поєднанні з медичнимидоказами існування нез’ясованих тілесних ушкоджень, яке створює враження, щозаявник міг надавати зізнавальні свідчення недобровільно (див. для порівняннярішення у справі «Бєлоусов проти України»(Belousov v. Ukraine) , заява № 4494/07, п. 63, від 7 листопада 2013 року)» (пункт 52).

ВАЖЛИВО:   Суд нагадав, що допустимість в якості доказів показань,отриманих в результаті катування або інших видів жорстокого поводження впорушення статті 3 Конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальномупровадженні призводить до його несправедливості в цілому.

Цей висновокзастосовується незалежно від доказової цінності відповідних тверджень і відтого, чи було їх використання вирішальним для засудження підсудного судом (див.рішення у справі «Гефген проти Німеччини»(Gafgen v. Germany)   [ВП], заява № 22978/05,п. 166, ECHR 2010 з подальшими посиланнями) (пункт 62).

Наведені висновки Судудають підстави вважати вирок суду першої інстанції щодо заявника незаконним інеобґрунтованим, постановленим з істотним порушенням кримінально-процесуальногозакону, в т.ч. на його зізнавальних показаннях. Судом касаційної інстанцій зазначеніпорушення не усунуто.

Відповідно до статті 2Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477- IV «Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон) ічастини першої статті 46 Конвенції рішення Суду є обов’язковими для виконанняУкраїною.

Згідно зі статтею 1цього Закону виконання рішення Суду передбачає: а) виплату Стягувачевівідшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиттязаходів загального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру,відповідно до статті 10 Закону, є відновлення настільки, наскільки це можливо,попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції і якийздійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючивідновлення провадження у справі.

Комітет міністрів РадиЄвропи у Рекомендації від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторногорозгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівніпісля прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторнийрозгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватнимспособом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо: коли потерпіласторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого нанаціональному рівні, – наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не булаадекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторнийрозгляд або поновлення провадження, та коли рішення Суду спонукає до висновку,що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті або воснові визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, якіставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження нанаціональному рівні.

Підсумовуючи зазначеневбачається, що з точки зору людяності та моральності – застосування насильствадо підозрюваних / обвинувачених з боку органів дізнання та слідства єнеприпустимим та жодним чином не призводить до «ефективного засобудоказування», оскільки при належному захисті, мужності та витримці, рано чипізно все тайне стане явним… однак відповідальності за свої прикрі вчинки ніхтоз посадових осіб органів дізнання та слідства вже не понесе…нажаль!!!